A A A K K K
для людей із порушенням зору
Бабанська громада
Черкаська область, Уманський район

Смт. Бабанка




У 1592 році галицький магнат Ю.Стусь захопив Буки з наколишніми грунтами і в 1604 році  передав їх своєму зятю О.Калиновському,  що згодом став власником всієї Уманщини.Наприкінці ХVІ століття  на « Уманських та Звенигородських грунтах» виникають нові поселення , серед яких Бабанка.Селище розташоване на обох берегах ріки Ревухи, притоки Ятрані. Архівні джерела свідчать, що селище дістало назву від ріки Бабанки, як іноді називають Ревуху.



Село з такою назвою існувало й XVIIст., однак археологічні знахідки свідчать про заселення цієї території у глибоку давнину. Тут знайдені крем'яні вироби доби пізнього палеоліту, залишки поселень трипільської культури, доби пізньої бронзи, та дев'ять поселень черняхівської культури. У списку населених пунктів Уманщини, які 1726 року перейшли від магнатів Калиновських до Потоцького, Бабанка значиться одним з найбільших.

1768 року у Бабанці налічувались 193 кріпацьких господарств (1158 осіб) У січні наступного року село зазнало руйнівного нападу кримської орди, а в 1770-1771 роках багато жителів вимерло від епідемічної чуми. Тому у 1773 році у Бабанці було лише 140 господарств (984 особи).

Важкі умови життя піднімали населення на боротьбу з гнобителями. Повстанські загони гайдамаків прагнули помститися за кривди і близько 1757 року вони напали на Бабанського посесора Гоголя, забравши награбоване ним добро на суму 8312 золотих. У 1768 році Бабанські селяни взяли участь у

Коліївщині, а житель села С. Паламарчук зазнав тортур у Кодні.

У 1783 році У Бабанці існував графський фільварок, де селяни відробляли панщину. Тут вирощували озиме жито. Озиму та ярову пшеницю, ячмінь, горох, льон та коноплі. А з 1796 року у селі відкрито ґуральню, в якій працювало    15    робітників.   Виготовлену   горілку   реалізували   у   селі   та навколишніх селах.

1832 року село разом з іншими маєтками графа Потоцького було конфісковане царським урядом у зв'язку з участю його власника О. Потоцького у польському повстанні.

У 1830-1831 роках Бабанка стала центром округу державних маєтків.

У 1836 році 712 кріпацьких душ Бабанки перейшли у відання військового міністерства, а 1838 року село передано до складу військового населення Київської й Подільської губерній, штаб якого розташовувався в Умані. 1842 року адміністрація військового населення провела укрупнення населених пунктів, жителів села Свинарки переселили до Бабанки. Село було переплановано, створено нові прямі вулиці, які назвали лініями (по-народному -леніями)4 старі житлові будинки зруйновано і побудовано нові вздовж ліній.

Важко жилося військовим поселенцям. Для них існував суворий режим, яки до дрібниць регламентував все життя, на роботу доводилось ходити за військовими сигналами. Окрім своїх 2450 дес. орної землі поселенці змушені були обробляти 489 дес. сінокосу й збирати урожай для кавалерійської частини, що розташовувалась в селі.

Жорстока експлуатація і знущання офіцерів піднімали поселенців на повстання. В умовах кризи кріпосницького ладу царський уряд з 1858 року ліквідував військові поселення, а селян перевів на становище державних. Бабанка   стала   центром   волості.   За   чотири   роки   жителі   села   Свинарка переселились на свої старі садиби, утворивши окреме село за Всеросійським переписом населення проведеним 7 жовтня 1858 року, у Бабанці налічувалось 927 чоловіків і 920 жінок.

За часів військового поселення у Бабанці існувала школа кантоністів, де навчалися військової муштри і початкової грамоти 750 підлітків. Цю школу тоді називали „ палочною академією ". Вона ніякого сліду в культурному житті села не залишила. 1859 року було відкрито Бабанську волосну початкову школу, в якій навчалося 20 хлопчиків. Містилася вона у жалюгідному приміщенні, дітей навчав священик.

Що являла собою Бабанка у 1900 році ?

Це казенне село. В ньому було 305 дворів і 3266 жителів. З них: 1613 чоловіків і 1653 жінок. В селі рахувалось 3820 десятин землі, з яких 68 десятин Належало церкві і 3752 десятини землі селянам. Земля знаходилась у громадському користуванні і час від часу переділялась між ними. Розподіл був нерівномірний, - куркульським господарствам, а їх у Бабанці тоді було біля 20, належали кращі землі.

В селі були: церква, церковно-приходна школа, паровий млин, який належав Мовчану, казенна лавка, яка приносила 1300 крб. прибутку в рік, громадський водяний млин.

Нелегко жилося селянам, більшість з яких були бідняками, а тому багато з них йшли на заробітки в Херсонську губернію.

Церковно-приходська школа розміщалась в звичайній селянській хаті, де на сьогоднішній день знаходиться в селі Будинок культури. Вона мала одну класну кімнату і вчительську квартиру. При школі був сторож, який отоплював, прибирав і носив воду. В школі навчалося 40 дітей в одному класі - комплекті. Вчителька Лепіхова Лукерія Федорівна мала помічника, яким був грамотний селянин Любарець Антін.

Окремо була група з 34 жінок, які розміщувались в найманій хаті Сидора Довгополого. їх навчала вчителька ЛипчинськаХристина Іванівна.

У 1896 році почато і у 1902 році закінчено будівництво 2-х класного училища (потім це було одне із приміщень середньої школи).

В селі відбувалось розшарування селян, - все більше з'являлось бідноти. Не пройшла повз Бабанки російсько-японська війна 1904-1905 pp. Багато жителів було мобілізовано в армію. Скоро надійшло повідомлення про перших загиблих: Пустовойти, Телятник, Кислиця, Юхименко і інші. Це ще більше викликало незадоволення селян.

Закономірно, що зерна революційної пропаганди, яку вела в повіті Уманська організація РСДРП, впали на підготовлений грунт.

У 1905 році в селі виникла революційна група. Керував нею учитель місцевої школи Юрій Іванович Грищенко, член РСДРП. До групи входили переважно шкільна молодь старших класів: Пічкур Антін Кіндратович, Ткачук

Микола Максимович, Петриненко Максим Пилипович, Склярук Югина, Кучеренко Анань Степанович, Голубченко Ганна, Голобородько Яків, ПестовойтСвдокія Іванівна, Діхтяренко Дмитро Петрович, Пустовойт Микола Іванович.

Група розповсюджувала одержані з Умані листівки, революційну літературу; члени її таємно збиралися на сходки, де читали заборонені книги, газету „ Іскра ",вивчали революційні пісні ( „...Отречемся от старого мира " та інші), озброювалися революційною теорією. З Умані частим гостем був Константиновський „Мастер золотых дел ", який розповідав про Леніна і забезпечував літературою

Учні старших класів приймали участь, звичайно не з власної волі, в церковному хорі, яким керував Ю. І. Грищенко. Коли потрібно було співати „Многие лета царю", а Грищенко здеригував„вечная память". (В цей період саме був замах на царя).

Революційна діяльність цього періоду на Україні примусила церкву посилити боротьбу з революційним рухом. У 1905 р. Бабанку відвідав

Митрополит Київський і Галицький, який виступив в церкві з проповіддю -промовою, в якій закликав віруючих, боротися з більшовиками, піднести віру народу в царя, залучити більше віруючих до „ Союзу Руського народу " часто і тепер знаходять на території Бабанки.

Місцевий піп Казанський видав поліції Гриценка. Його було заарештовано і вислано. У відібраній в нього листівці „ Від матроса до солдата", виданій Уманською групою РСДРП в жовтні 1905 році, писалося: „ Дивися, солдате, ось сім'я робітника, якого ти недавно вбив. Чи бачиш ти замучену горем і непосильною працею жінку? Скрізь і всюди, і в місті і на селі переслідуватимуть тебе слова дитини: „ Вбивця! Вбивця! Солдате ! Крикни разом з народом „ Геть царя ! Князів, начальників і багатіїв ! Хай живе демократична республіка ! Хай живе соціалізм ! ".

В селі почалися арешти і слідства по виявленню інших учасників революційної групи. Згодом було заарештовано і вислано до В'ятської губернії на 3 роки другого члена групи Пічкура Антона Кіндратовича.

За Бабанкою посилено таємний нагляд поліції, що здійснювався через агентів куркулів.  

Всяке виявлення незадоволення порядками царського режиму з боку селян, розглядалося, як тяжкий злочин і такі селяни притягалися до відповідальності. Так, було заарештовано і вислано в Оренбургську губернію, Троїцький УРЗУ Сновиду Трохима Івановича, Зарудного, Діхтяренка Дементія, Гунявчика Якова і багато інших. їм було дозволено забрати свої сім'ї. Після повалення самодержавства вони повернулися в Бабанку (ті, хто залишився живим).

Проте, революційна пропаганда в селі не припинилася. Про це свідчить хоча б той факт, що в 1908 році за зберігання революційної літератури притягався до відповідальності Бабанський селянин Любарець Олександр Афонович, який у 1933 році репресований, висланий із села і там померлий.

Революція 1905-1907 pp. показала царському уряду, що селяни все більше революціонізуються, стають союзниками робітничого класу і під його керівництвом перетворюються у велику революційну силу.

Розуміючи, що одними репресіями неможливо покінчити з революційним селянським рухом, царський уряд вирішив створити собі на селі опору в особі куркульства.

З цією метою 9 листопада 1906 року Столипін видав Указ, яким дозволив селянам виділятись з общини на хутори і відруби. На основі цього видано царський закон від 14 червня 1910 року.

У Бабанці і навколишніх селах столипінська реформа здійснювалась протягом 1910-1911 pp.

Закріплення землі в особисту приватну власність і насадження хуторського і відрубного господарства проводилися насильно. Наприклад. Селяни с. Свинарки Уманського повіту Бабанської волості телеграфували царю: „ Земський начальник, мировий посередник, сільські власті примушують нас, селян, в числі 80 господарств насильно виходити на відруби. Відряджений комісією землемір для відмірювання землі, завдає нам, общинникам кривд -биттям і арештом за те, що ми не погоджуємося виходити на відрубні ділянки " .Даремні були ці скарги. Не одержали вони відповіді від царя. Біднота, яка не мала робочої худоби, інвентарю, грошей для виплати податків, одержуючи надільну землю у власність, самим характером капіталістичного господарства була поставлена перед необхідністю скоріше продавати свої наділи. Куркулі скуповували землю у бідноти по 38-80 крб. за десятину, тоді як ринкова ціна була до 250 крб.

Столипінська реформа сприяла зміцненню на Україні сільської буржуазії - куркулів.

В цей час збільшилась кількість куркулів в Бабанці, Свинарці, Аполянці, які володіли по 20-40 га землі.

В ці ж роки значно розгорнувся кооперативний рух на селі. На початку 1911 року на Україні було біля 3,5 тис. кооперативних організацій. Вони в умовах капіталізму допомагали заможній частині села продавати на більш вигідних умовах свої сільськогосподарські продукти і купувати сільськогосподарські машини в сільських кооперативних товариствах. Тут керівна роль належала куркулям.

У 1907 році таке сільське кооперативне товариство виникло і в Бабанці. В ньому числились і заможні шари населення.

Після столипінської реформи посилилось класове розшарування на селі, зростала сільська біднота.

У 1908 році в Бабанці, як волосному центрі, який значно зріс, відкрито политово-телеграфну Філію (до цього политово-телеграфна станція була в Дубові).

У 1913 році понад триста бабанських селян працювали в панських економія, багато відправлялося влітку на заробітки до Херсонщини, а також знаходилися на „ отхожих промислах ", надовго залишивши свої родини і домівки.

У 90-х роках XIXст., якийсь Штейнберг придбав землю в лісі за 5 км від Бабанки в напрямку с. Вишнополя і організував там ферму (Товста Дубіна). Сам він жив в Умані, Києві, а потім виїхав в Париж , залишивши ферму дружині. Ферма була здана в оренду Міщенку. Орендатор Міщенко викупив у бабанської общини землі, що перебували під чагарниками і пеньками вирубаного лісу. Пеньки і чагарники були знищені.

Володіння Штейнберга поширилося до 863 десятини. Міщенко був орендатором цієї землі до Великої Жовтневої Соціалістичної революції.

У 1903 році крім церковно-приходної церкви в Бабанці було відкрито

Міністерське училище (земське).

Станом на 13 листопада 1912 року в селі проживало 3990 жителів, з них дітей віком 8-11 років - 400. Всі вони підлягали навчанню в школі, яка називалась Міністерською 2-х класною, в якій начулись 138 учнів.

У 1913 році в Бабанці на народну освіту відпускалось 420 крб., з них: 300 крб. - на оплату вечірніх класів і денних класів, 120 крб. - для утримання народної бібліотеки.

У с. Свинарка в 1911 році в церковно-приходській школі з 152 учнів віком від 8 до 11 років навчалось (при одному вчителеві) 84 учні. Утримувалась школа за рахунок населення - земськими зборами.

Готуючись до І світової імперіалістичної війни царизм і місцева влада скорочували кошти на народну освіту. Це видно і на прикладі Бабанки, коли в

1913  році на утримання народної бібліотеки виділялось 120 крб., то вже в

1914 році - лише 90 крб.

Перша світова війна відривала сотні бабанчан від сімей та мирної праці. Послав царизм їх на зустріч смерті. Партія більшовиків на чолі з Леніним розкривали перед народом грабіжницький характер війни і закликали маси боротись за перетворення війни імперіалістичної в війну громадянську.

У липні 1914 року Київський комітет більшовиків у своїй прокламації писав: „Товариші, ми повинні всі, як один, об'єднатись для великої боротьби за звільнення Батьківщини від гніту поміщицького самодержавства. Тільки революція, тільки скинення цього кривавого уряду, конфіскація поміщицьких земель і наділенні землею селянства, тільки 8-ми годинний робочий день і демократична республіка дадуть Росії розвиватися і без кровавих завоювань. Геть самодержавство, насильників ! Геть війну ! Хай живе російська соціал-демократична робітнича партія ! Хай живе соціалізм ! „

Війна призвела до занепаду сільського господарства. Із-за недостачі робочої сили, коней, інвентарю посівні площі скоротились, погіршав обробіток землі. Все це погіршувало становище народних мас. Солдати одержували від рідних невтішні листи, ті скаржились на куркулів і місцеву владу, як їх гнітять. У солдатів зростало почуття ненависті до царського уряду. У країні наростала революційна ситуація, яка переросла в революцію. Чаша страждань народних мас переповнилась ! І робітничий клас в союзі з селянством під керівництвом більшовиків, царизм, ненависний народу - повалили.

Українська буржуазія намагалась використати лютневу буржуазно-демократичну революцію для встановлення свого безпридільного панування над трудящими України. 4 березня 1917 року в Києві було створено Центральну раду.

В Умані виникла рада робітничих і селянських солдатських депутатів, яка керувала революційним рухом не лише в Умані, а й у повіті.

У с.Свинарка теж утворилась сільська рада, яка працювала під керівництвом Уманської ради. Це видно з протоколу Свинарської сільради:

„1917 року, червня 20 дня, ми, громадяни села Свинарка, Бабанської волості, Уманського повіту, Київської губернії на вечірніх зборах цього числа, заслухавши делегата Ради робітничих і солдатських депутатів м. Умані Подворчанного, - постановили:

  1. Усвідомлюючи, що єдиним авторитетним органом для нас є Рада робітничих і солдатських депутатів, - приєднатись для подальшої спільної роботи до Ради робітничих і солдатських депутатів м. Умані.
  2. Дякувати Уманську Раду робітничих і солдатських депутатів за їх роботу на користь народу і закріплення дорогої нам волі, а також за надіслання до нас депутатів, як Г. Подворчанний.
  3. Просити Уманську Раду робітничих і солдатських депутатів прислати нам інструкції і роз'яснення для дії сільської Ради і громадян, а також вводити нас в курс всіх біжучих подій країни надісланням своїх делегатів".

Як і у всій країні восени 1917 р., на Україні з кожним днем наростала нова революційна криза.

Багатомільйонне селянство, на власному досвіді переконались, що від Тимчасового уряду воно землі не дістане, а тому йшло за робітничим класом.

25 жовтня (7 листопада) в Росії перемогла Велика соціалістична революція. Про перемогу збройного повстання в Петрограді на Україні стало відомо вже 25-26 жовтня (7-8 листопада) 1917 року. Ця звістка була зустрінута трудящими України з величезною радістю. У містах і селах, в тому числі і в Бабанці відбулися мітинги, на яких віталась перемога Жовтневої революції в Петербурзі.

Дні встановлення радянської влади на місцях створювались ревкоми. В Умані Радою 6yв обраний  військово-революційний комітет.

Діяльність Уманського Ревкому поширилась на весь Уманський повіт до якого входила і Бабанка.

Ревком закликав населення до боротьби з поміщиками. Боротьба за владу поширювалась, до неї включались все ширші кола народних мас. В перші дні революції в Бабанці утворилась „Жіноча робітнича спілка".

13 листопада 1917 року "Уманська спілка землевласників" повідомила центральну раду:

„...Захоплені всі маєтки Уманського району. Реквізовано живий і мертвий інвентар, всі запаси. У багатьох маєтках погроми та розкрадання кормів, іншого майна. Багато жилих будинків розгромлено. Шалено розоряють, підпалюють будинки, економії, скирти. Поросимо якнайшвидше вжити заходів до усунення найжахливішої анархії.

Бабанські селяни розібрали маєток Штейнберга і готували поділ його майна.

Контрреволюційна Центральна рада, яка була розбита і не мала довір'я і підтримки народу, пішла на мерзенну зраду і продала Україну німецьким імперіалістам.

18 лютого1918 року німецькі війська почали окупацію України. В перших числах березня 1918 року Бабанка попала під окупацію Німеччини. Дев'ять місяців господарювали німці на Україні. Окупанти вивозили з села хліб, сало, худобу. Разом з німцями повернулась Центральна рада. Але вона не виправдала подій, які покладали на неї німецькі окупанти в їх боротьбі проти революційних робітників і селян. Тому німці розігнали її. У липні 1918 року відбувся І з'їзд більшовицьких організацій.

На виконання Постанови І з'їзду Уманський Ревком, що перебував у підпіллі, під керівництвом місцевих більшовиків розгорнув боротьбу за відновлення радянської влади.

Влітку 1918 року в Бабанку прибули члени Уманської організації більшовиків Красний і Ковзан. Вони утворили революційну групу для підготовки повстання в Бабанці проти німецьких окупантів. До цієї групи ввійшли: брати Гордій і Сергій Степановичі Кучеренки (репресовані у 1937 році і не повернулися), БезпаленкоТодось Харитонович, Пічкур Петро Митрофанович, Шевчук Григорій Васильович, Петриненко Степан Дмитрович, Куцоля Яків Якович, Бондаренко Калістрат,  Святецький Мирян Данилович.

Було утворено загін в кількості 20-30 чоловік, зброю зібрали в тих селян, що повернулися з імперіалістичної війни і переховували в себе.

Безпаленко Т.X. і Шевчук Г. В. по завданню Ковзана і Красного ходили в Оксанино для вербування людей в загін. В Оксанино були завербовані Дмитро Телиця, Петро Самотуга, Петро Смілянець і інші. Інші члени загону ходили у Вишнопіль, Свинарку, Аполянку та інші села.

21     листопада 1918 року в приміщенні перукарні та фотографії
с Бабанки, які належали жителям с. Вишнополя, проведено таємні збори, на
яких було ухвалено розпочати 22 листопада 1918 року повстання проти
німецьких окупантів.

В ніч на 22 листопада 1918 року над селом пролунали звуки дзвону. Це учасники повстання кликали народ на повстання. Повстанці захопили приміщення волості, перетворивши його в свій штаб.

Із закликом до селян звернувся Красний. Він закликав озброїтись і йти на допомогу Уманським робітникам.

Та повстання було невдалим. Куркулі придушили його. Активістів було заарештовано.

У квітні 1919 року в Бабанській волості працюють комбіди. Куркулі ухитрились більше одержати із кооперативних крамниць, ніж біднота, яка виявляла незадоволення.

22    квітня 1919 року відбувся з'їзд представників рад і комбідів
Бабанської волості, на якому ухвалили ввести тверді ціни на ненормовані
продукти. Більша частина полів засіяна. Але неспокійно було у 1919 році в
нашій місцевості. Кожну ніч тривога обгортала село. На Уманщині діяли
куркульські банди.

Знову нависла небезпека над країною Рад. Бабанка була під владою денікінців. Знову знущання над населенням, знову грабування.

У 1920 році до сусіднього села Свинарка з громадської війни повернувся Андрій Овер'янович Кулик - член КПРС з 1918 року. За дорученням Уманського повітового комітету КП(б)У він створив перший у волості комуністичний осередок. Спочатку до нього входило лише 4 особи. Потім він почав розширюватись. До його складу почали входити люди з Бабанки, Свинарки, Сушківки.

З 1920 по 1923 pp. під керівництвом партійного осередку за участю КМС зроблено переділ землі. Землі поміщика Штейнберга і куркулів були наділені безземельним і малоземельним селянам.

Пройшли буремні роки громадянської війни. Бабанка приступила до мирного будівництва.

У 1924 році під керівництвом партійного осередку 15 бідняцьких господарств об'єднались в колгосп „Октябрівка". Першими записалися комуністи: Мовчан Степан, Чернеча Гриць, за ними: Рябокінь Анатолій, Кравець Данило, Рябокінь Архип, - всього 15 господарств. Головою' обрали Мовчана Степана. Спочатку колгосп мав 60 га землі.

У 1926 році на території Бабанки утворено ТСОЗ „Гуртова праця". Організаторами її були: Любарець Митрофан, БезпаленкоТодось,  Лещенко Данило, брати Гордій і Сергій Кучеренки, Собко Сава, Діхтяренко Тимофій, Склярук Євтух (агроном).

У 1929 році „Октябрівка" і „Спільна праці" об'єдналися в сільськогосподарську артіль „Октябрівка» , до якого вже входили 325 дворів.

У 1925 році в селі утворено кредитне товариство, яке придбало трактора „Фордзона". Це був перший трактор в селі, його водив перший бабанський тракторист Склярук Миліян (репресований в 1973 році).

В 1926 році „Октябрівка" придбала другого трактора „Фордзона", його водив колгоспник Мельник Степан.

На прикладах цих двох колгоспів, о об'єднались, селяни переконались у відповідності колективного господарювання, і дивлячись, як міцніють артілі, до них приєднується все більше одноосібників.

Господарювати поодинці було важко: в одних не вистачало тяглової худоби, в інших - реманенту І бідняцько-середняцький клас все більше впевнювались, що треба вступати в артілі. Адже колгоспні поля борознять трактори. В цей час на вулицях існували червоні кутки і хати-читальні.

У 1929 році на окремих територіях села виникло ще 5 колгоспів: ім. Шевченка, (потім він почав називатися ім. Будьонного, голова Руденко Ілля Федорович (помер у 1948 році), ім. Котовського (голова Кийчук), „Трудовик" (голова Мельник Сергій Терентійович), „ім. Леніна" (голова Склярук Яків Дорофейович), „Пролетар" (голова Рябокінь).

У 1931 році „Октябрівка" і колгосп ім. Леніна об'єднались, назвали новостворений колгосп „IIIвирішальний" (голова - комуніст Собко Сава -забраний німцями). Це був найбільший колгосп в Бабанці.

У 1930 році після публікації статті Сталіна „Запаморочення від успіхів" в Бабанці були прояви виходу з колгоспу, але це явище не набуло масового характеру і вже через 2-3 тижні, ті, хто вийшов з колгоспу знову повернулись до нього.

У 1932 році в селі завершено суцільну колективізацію. В цьому ж році почала працювати Бабанська МТС, а в 1937 році - МТМ, які відіграли велику роль у зміцненні колгоспів.

             Велику ідейно-політичну, виховну роботу серед колгоспів вів політвідділ МТС.

До кінця квітня 1923 року Бабанка була центром волості.

З кінця квітня 1923 року Бабанка стає районним центром. Працівники народної освіти розгорнули широку роботу по ліквідації неписемності серед дорослого населення. В селі на кожній вулиці були створені лікнепи. З неписьменними працювали комсомольці, вчителі і учні старших класів.

У 1920 році в селі була відкрита єдина семирічна трудова школа. Це була єдина семирічна школа на всю волость, а потім і район.

Про стан народної освіти в Бабанці станом на 2.06.1925 р. можна судити з таких даних: у 1925 році в Бабанському районі було 20 шкіл, з них: 10-дворічок, 6 - однорічок, 2- трирічки, 1-шестирічка, 1-семирічка. Дітей шкільного віку було 6519, з них навчалося 2352 дітей. Навчанням було охоплено лише 36 %.

Було 5 сільбудів, 12 хат-читалень, 38 лікнепів.

Велику культурно-освітню роботу в селах вів КНС. Це видно з доповідної записки голови Уманського окружного КНС Всеукраїнському УкрКНС„Про економічний стан та культурно освітню роботу КНС з 1924 року": „...за звітний період було звернуто увагу на посилення діяльності КНС в культурно-освітніх установах села, що деякою мірою вдалося"...

Час ішов. Змінювало своє обличчя село. У 1930 році збудовано медичну

амбулаторію та лікарню на 25 ліжок. Тоді ж збудовано і ветеринарну лікарню.

На місці розібрано церкви збудовано приміщення середньої школи.

У 1937 році школа зробила перший випуск 10 класу. 37 учнів вперше дістали середню освіту в Бабанці, - 10 з них стали учителями. Все глибше пускали свої коріння на селі соціалістична культура, зростав добробут селянства.

Збудовано сільбуд, при якому була „Червона кімната", де можна було прочитати газети, дізнатися про новини. Почали роботу гуртки художньої самодіяльності, сільського хору.

В 1931 році в селі вперше загорілись лампочки. Пристосована в млині установка подавала електричний струм. Встановив і провів її Віктор Антонович Корнілов.

У 1933 році Бабанський район відвідав голова РНК Чубар, який цікавився роботою колгоспів, МТС, добробутом трудящих. Турбування Чубара були недаремні, після його від'їзду в район було надіслано 4 трактори, та хороше насіння.

Тридцяті роки для Бабанки були роками дальшого росту колгоспного господарства, добробуту народних мас. Високий рівень агротехніки, механізація трудомістких процесів сприяли вирощуванню високих врожаїв. З року в рік збільшувалась площа під технічними культурами: буряки, соняшники, соя.

Колгоспники трудилися на славу. Особливо підвищився трудовий ентузіазм в останні роки, коли ускладнювались міжнародні обставини, почались спалахи другої Світової війни.

Не обминули і Бабанку в Сталінські репресії. Так, у селі, що було районним центром, необгрунтованих репресій зазнало понад 200 осіб. Серед них працівники державного апарату, партійного апарату, школи, колгоспники. Репресовані були всі ті, хто боровся за Радянську владу, за її зміцнення, за добробут трудящих.

Мирна праця радянських людей була перервана гітлерівськими загарбниками, що віроломно напали на нашу Батьківщину.

З гнівом і обуренням зустріли страшну звістку радянського уряду трудящі села Бабанки. Сотні їх з'явилися до Райвиконкому з бажанням влитися в число захисників рідної Вітчизни.

Частину Бабанчан застала війна на дійсній службі в Червоній армії, які в першу чергу стали громити ворога. Серед них були: Пукас Г.С., Пух С. П. - на західному кордоні, Руденко М. І. – на Далекому Сході, Сидоренко Ф. Ф. -військове училище.

Славний шлях боротьби з гітлерівцями пройшли вони по просторах рідної Землі і по землі країн, окупованими фашистами, визволяючи їх народи.

Вітчизняна війна застала Степана Пилиповича Пуха в рядах Червоної армії. Він розпочав війну рядовим, а закінчив її гвардії-капітаном.

"Командуючи танковим взводом, ...танковим батальйоном С. П. Пух, -читаємо в газеті „Вперед, на ворога", - не один раз зустрічався із смертю. Він не боявся її. Він йшов на зустріч їй і смерть відступала від нього. Німці, гуркочучи танками йшли по Україні. Як лев, боровся Пух за рідну землю. Багаторазові схватки з ворогом закалили його, а окупація рідної землі, де проживала його сім'я, ще більше викликала гніву і ненависті до загарбників. І С. П. Пух мстив за сльози сім'ї, за горе народу України, що топталися важкими фашистськими чобітьми " - (газета „ Вперед, на ворога " № 259 27.10.1944).

Славний бойовий шлях війни пройшов комуніст Карпо Архипович Таранюк. У 1941 році він був мобілізований на фронт, потім посланий в спецшколу м. Москви. Звідти ЦК ВКПб направлений на тил ворога в Дубечанський район Київської області комісаром партизанського з'єднання. У героїчній боротьбі з ворогом в тилу і пройшов Велику Вітчизняну війну Карпо Архипович із своїми соратниками. Високо оцінили бойові заслуги Таранюка партія і Уряд. Його груди прикрашають 2 ордена Червоного Прапора, орден Вітчизняної війни І ступеня, Орден Богдана Хмельницького і 5 медалей. Після закінчення війни К. А. Таранюк направлений ЦК КПУ в рідний Бабанський район на керівну роботу.

У 1955 році за рішенням ЦК КПРС в числі тридцятитисячників К. А. Таранюк посланий на посаду голови колгоспу с. Гродзево. І тут він віддано працює.

У 1956 році за високі успіхи в піднесенні сільського господарства до його нагород додався ще орден Знак Пошани і 2 медалі. Він був персональним пенсіонером.

5 серпня 1941 року село окупували орди гітлерівців. До 10 березня 1944 року лютували фашистські недолюдки на території Бабанської сільської ради. Колгоспне господарство було зруйноване. 260 юнаків і дівчат було вивезено на фашистську каторгу до Німецького рейху. Грабували село. Вивозили в Гітлерівську Німеччину хліб, худобу і все, що могли. Школа була перетворена на бойню і ковбасню, а інші шкільні приміщення в солдатські казарми. В центрі села знаходилась тюрма, куди поліцаї, (прізвища яких огидою згадують і тепер трудівники села), щоденно кривдили для катування тих, які порушували нові порядки. Ухилялись від роботи на користь рейху, або тих, що вели агітацію проти фашизму. Будинок райвиконкому перетворено в резиденцію німецького коменданта Шрайберга. Це була груба і жорстока людина, руками якого було покарано багато жителів Бабанки. Як поросята ходили по селу його дочки.

Та не мирився наш народ з окупантами. В організованому вчителем Тальянківського зоотехнікуму Бабанського району, К. К. -Грибом партизанському загоні приймали участь і жителі с Бабанки.

Серед них: Рахнянський Михайло Петрович, Пічкур Іван Маркович,

Галайбіда Володимир Андрійович (закатований німцями у 1943 році), офіцер Радянської армії, що повернувся з полону Ісидорин. В активну допомогу партизанам включилися Марія Кулібаба, Люся Кучеренко, Раїса Пічкур (дружина Пічкура І. М.), Зіна Склярук, Поліна Петрівна Казнадій, Олександра Андріївна Мельник, Ганна Несторівна Мартинюк, Христиченко Марія Володимирівна і інші.

Їхні хати були партизанськими явками. Самі вони розповсюджували листівки, постачали партизан медикаментами, дистильованою водою, збирали і передавали партизанську зброю.

І. Пічкур, Галайбіда, М. Кулібаба. Л. Кучеренко, Р. Пічкур, 3. Склярук не дожили до світлих днів визволення з-під фашистського рабства. Вони були замордовані німцями.

Гітлерівці завдали багато матеріальних збитків селу. Відступаючи вони спалили лікарню, млин, всі будівлі МТС і МТМ, зруйнували господарство  заможних шести Бабанських колгоспів. Та настав довгожданий час. 10 березня 1944 року село було визволене рідною Радянською Армією. Вранці 10 березня зів сторони села Вишнополя показався перший радянський танк Четвертої Гвардійської Армії, начальником штабу, якої був наш земляк із села Косенівка генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев'янко, який складав плани визволення своєї рідної землі.

Військова частина, що безпосередньо визволила Бабанку входила до 20-го гвардійсько-стрілецького корпусу, яким командував Герой Радянського союзу, генерал-лейтенант Микола Іванович Бірюков.

Постріли, канонада, гул війни віддалявся на Захід. Після визволення села бабанчани активно взялися до відбудови зруйнованого фашистськими загарбниками господарства.  Доводилося розпочинати  все спочатку. Велику допомогу у відбудові колгоспів надала держава. Братній російський народ прислав на Україну трактори, машини, коней, посівний матеріал.

Навесні 1944 року, незважаючи на великі труднощі, посівна кампанія пройшла успішно, ярими культурами було засіяно всю площу. Працювали здебільшого, старики, жінки та підлітки.

9 травня 1945 року - радість світлої Перемоги! Багато бабанчан полягло у боях за нашу Вітчизну. їх імена назавжди залишиться у пам'яті народу і прийдешніх поколінь.

У 1946-1947 роках розгорнулась боротьба з посухою. Але енергія людей і колективне ведення господарства подолали наслідки війни і страшенну посуху. Щодалі ставало ясніше: господарювання невеликими колгоспами невигідне. Використати всі можливості й резерви для піднесення сільського господарства можна було лише шляхом укрупнення колгоспів. Гаряче схвалили бабанчани рішення ЦК ВКПб і Ради Міністрів СРСР про укрупнення колгоспів та зміцнення їхнього керівного складу. Під керівництвом та з ініціативи партійних організацій

колгоспів у 1951 р. Всі колгоспи об'єдналися в один, а в 1958 році до них приєднався колгосп села Свинарка. Так утворилася, велика сільськогосподарська артіль „Шлях до комунізму". Нелегка справа зведення з руїн колгоспного господарства, була в основному завершена. Успішно йшла відбудова і в інших галузях життя села.

У 1950 році побудовано два корпуси лікарні та чотирьохквартирний будинок для лікарів. На місці спалених МТС та МТМ у 1958 році виросли цілий ряд добротних будинків, два із них - двоповерхові. Збудовано два шкільних приміщення на сім класних кімнат та спортивну залу, що забезпечило роботу школи в одну зміну.

Відбудова і подальший розвиток колгоспного виробництва стали основою підвищення матеріального добробуту і культурного рівня бабанчан. Із 1947 по 1950 роки тричі знижувалися ціни на товари масового споживання.

Багато бабанчан виїхали на підняття цілини. Серед них трактористи: Лещенко Профирій Данилович, Беркун Василь Павлович, Смілянець Василь Олександрович.

Колгосп „Шлях до комунізму" міцнів, збільшувалися врожаї зернових та технічних культур, збільшувалося поголів'я ВРХ та свиней. Колгоспний лад нашої країни вступив у новий етап розвитку. Назріла необхідність здійснити велику перебудову в організації колгоспного виробництва і керівництва ним. Лютневий Пленум ЦК КПРС (1958 р.) прийняв постанову „Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію МТС". Ці заходи змінювали сільське господарство, створювали умови для його розвитку ще більш сприятливі умови, підняли матеріальну зацікавленість у колгоспів і колгоспників.

У 1958 році Бабанська МТС була реорганізована в РТС, а потім у відділення „Уманської сільгосптехніки". Колгосп закупив у держави машини. Це сприяло поліпшенню раціонального використання техніки, підвищенню продуктивності праці.

Виконуючи поставлені завдання перед колгоспниками сіл Бабанки та Свинарки,   трудівники   досягли   великих   успіхів   у   розвитку   артільного господарства. Особливо великих успіхів вони досягли за славне десятиріччя 1953-1963 pp. Про це свідчать такі порівняльні дані: якщо у 1953 році на 1 га урожай пшениці в Бабанці становив 10,9 цнт і по 8,8 цнт у Свинарці, та пересічний урожай пшениці в 1962 році становив 23,8 цнт. Урожай кукурудзи (в сухому зерні) відповідно зріс з 10,5 цнт з 1 га (Бабанка) до 29,5 цнт, із 5,5 цнт з 1 га (Свинарка) до 25,8 цнт у 1962 році. Всі зернові давали у 1953 році по 10 цнт з 1 га, у ві1962 році - майже 25 цнт з 1 га. І навіть у несприятливому 1963 році -по 18 цнт1 га (це без кукурудзи, а з нею ще більше). Якщо в 1953 році по обох колгоспах (Бабанка і Свинарка) було 1233 голови великої рогатої худоби і 931 голова свиней, то в 1962 році відповідно було: 2772 голови ВРХ і 3398 свиней та вироблено на 100 га С/г угідь молока 245 цнт і 63,6 цнт у живій вазі. Надій молока на 1 фуражну корову становив: у 1953 році - 992 кг, то у 1962 році -1972 кг. У зв'язку з цим значно зросли артільні прибутки. В 1953 році загальний прибуток складав 168,6 крб. (в цінах 1961 року), то в 1962 році 1006,5 тис. крб.., тобто зріс у шість разів.

А які чудові люди виросли в Бабанці, найвищої продуктивної праці досягали вони. Імена кращих занесені до Книги Пошани. Та неодноразово висвітлювалися у колгоспній багатотиражці „Колгоспна правда", яка випускалась із 1957 року (додаток 1).

Ось кращі з них:

  1. Федір Борисович Кислиця - ветеран колгоспу. Працював на різних роботах. Працював добросовісно. Яку б йому роботу не доручали , він її виконував сумлінно, з честю.
  2. Шпильовий Тимофій Олексійович також ветеран колгоспного руху, працював конюхом, адже коні ще потрібні були в колгоспі.
  3. Яременко Наталка Варфоломіївна, комуністка, з 1959 року очолювала ланку. З року в рік досягала високих урожаїв кукурудзи та цукрових буряків. Учасниця ВДНГ СРСР. У 1961 році нагороджена бронзовою медаллю ВДНГ СРСР, Почесною грамотою Черкаського обкому КПУ та облвиконкому.
  1. Мовчан Семен Данилович - з 1949 року працював трактористом. Перевиконував норми на 120-140%. Дуже бережно ставився до техніки. В 1961 році на тракторі У-2 виробив 750 га землі і зекономив 450 кг пального (додаток 2).
  2. Шпильова Ганна Олександрівна, ланкова доярок. У 1962 році надоїла по 2900 кг  молока від кожної корови.
  3. Безієнко Василина Петрівна - ланкова. Вирощувала високі урожаї цукрового буряку. Та кукурудзи. В 1962 році виростила по 68 цнт з 1 га кукурудзи на площі 42 га та 312 цнт з 1 га цукрових буряків на площі 23.7 га. В 1963 році Виставкою ВДНГ СРСР нагороджена срібною медаллю та цінними подарунками.

У 1963 році завоювали звання колективів ударників комуністичної праці тракторна бригада № 3 - бригадир Шпильовий Трифон Степанович. Рільнича ланка дільниці № 2 - ланкова Безієнко Василина Петрівна. Рільнича ланка дільниці № 3 - ланкова Степанюк  Юлія Григорівна. В колгоспі 11 осіб завоювали звання    ударників    комуністичної    праці:    Мудряк    Степан Пилипович,Ткачук  Ольга Сергіївна, Шпильова Ганна Олександрівна, Раднянко Марія Семенівна і інші.

Молодь повинна бути гідною заміною старшого покоління - на це спрямовується вся діяльність школи.

Виконуючи рішення XXз'їзду КПРС, учительський колектив Бабанської школи прагне якнайтісніше пов'язати навчання з виробництвом.

У 1958 році була створена перша учнівська виробнича бригада, для праці якої колгосп виділив 25 га землі. З року в рік вона досягає високих врожаїв. У 1962 році під керівництвом бригадира, учениці 10-го класу Усатюк Раї і ланкових: Корж Таїси, Карпенко Таїси, Клименко Олени, на площі ЗО га виростили і зібрали по 80 ц. кукурудзи з 1 га, а ланка Таїси Карпенко по 90 ц. з га, в той час, коли пересічний урожай по колгоспу становив 29,5 ц. з га.

ЦК КПУ та ЦК ЛКСМУ нагородили учнівську виробничу бригаду Почесною грамотою, а бригадира Раїсі Усатенко присвоїли почесне звання „Знатний кукурудзовод України". Ланкова Таїса Карпенко нагороджена цінними подарунками.

Зростає добробут колгоспників. За останні 5 років вони з.будували 427 нових, добротних житлових будинки, з яких 306 під залізною і шиферною покрівлею. Це не колишні мазанки, а світлі і просторі будинки, в яких панує радість, щастя і заможне життя. Більше 200 будинків перебудовано.

Міняє своє обличчя стара Бабанка.

У 1963 році збудовано хлібопекарню, яка за добу випікає 12 тонн хліба. Печений хліб продає споживча кооперація. Потім хлібопекарня відносилась до Ладижинського хлібокомбінату Уманського Рай СТ.



У зв'язку з економічним становленням, пекарню закрили на початку 1999 року. На паях колективу, що складається з 19 осіб, створено Бабанський госпрозрахунковий підрозділ „Хліб". Продукцією хлібопекарні забезпечуються всі села Уманського району. Тут за місяць випікається до 30 тонн хліба, також виробляють макаронні вироби, печуть печиво.

В даний час хлібопекарня не працює.

У 1959 році в центрі села ССТ збудовано великий, двоповерховий будинок, в якому розміщуються крамниці.



Для всебічного задоволення потреб населення Бабанське ССТ, що об'єднує села: Бабанка, Свинарка, Аполянка, Оксанино, лише на території Бабанки має 13 торгових точок. З них: 4 магазини „Промтовари", З - „Продмаги", господарчий магазин, культмаг, книжний магазин, чайна, їдальня, закусочні і ларки. В 1963 році трудящі закупили в магазинах ССТ різних товарів на суму 1963,7 тис. крб. це на 427,5 тис. крб. більше, ніж у 1962 році. Є майстерня для пошиття одягу, павільйон побутового обслуговування, лазня, готель, перукарня, водопровід.

Закінчується будівництво великого двоповерхового Будинку культури з залою на 400 місць.



В селі є дві кіноустановки, радіовузол, поштове і телефонно-телеграфне відділення, ощадна каса, в якій на 1.06.1964 року є 1560 вкладників, сума їх вкладів становить 353427 крб. 60 коп.

Якщо до революції в Бабанці одержували всього 5-6 газет і журналів (їх передплачували не всі вчителі двокласної школи), то тепер у Бабанці листоноші розносять 1570 газет і 781 журналів.

У Бабанці працює 4 бібліотеки - 2 при школах та бібліотека для дітей і дорослих у Будинку культури. Бібліотека для дорослих на 1 січня 1964 року налічувала 5592 книги, 1528 читачів, що прочитали за рік 26155 книг. Дитяча бібліотека, яка обслуговує дітей сіл Бабанка і Свинарка мала на цей час книжковий фонд 5657 книг і 490 читачів та 12548 книговидань.

В селі розміщені середня школа  і допоміжна школа-інтернат. У середній школі на 1 червня 1964 року навчалося 588 учнів, яких навчають і виховують 40 учителів, з них з вищою освітою 25.

У 1963 році школа зробила перший випуск новоутвореного 11 класу (15 випускників, а в 1964 р. - 30 випускників)..

В допоміжній школі-інтернаті навчається 163 учні, з ними працює 32 учителі, з яких 7 учителів мають вищу освіту.

В селі також розміщений районний Будинок піонерів, при якому працюють 12 гуртків, якими охоплено понад 200 учнів.

Коли на 2 червня 1925 року в Бабанському районі на 43,75 тис. населення була одна лікарня на 8 ліжок і одна амбулаторія якою завідував лікпом, то на 1 червня 1964 року в Бабанці є лікарня на 50 ліжок, в якій працює 6 лікарів, 30 працівників середнього медичного персоналу, амбулаторія, рентген кабінет, клінічна і сан бактеріологічна лабораторія. В селі є аптека, де працює два фармацевти, 3 спеціалісти з середньою освітою.

Є ветдільниця, в якій працює ветлікар і ветфельдшер.



В селі розміщуються: відділення Уманської „Сільгосптехніки", дільниця
Уманського „Міжколгоспбуду", виробничий цех Уманського маслозаводу,
торговий склад будматеріалів і топлива. Бабанка одержує електроенергію від
Уманської ТЕЦ, закінчується електрифікація села. Ось така Бабанка на 1 червня
1964 року.                       

А яка ж Бабанка на 1 січня 2013 року?

В селі 1253 дворів і в  населеному пункті проживає 2260 осіб. Народилося 22 малюків.

В 1978 році здано приміщення нової середньої загальноосвітньої школи на 960 учнівських місць. Першим директором у новій школі став Іван Григорович Гуйван. В цьому приміщенні діти навчаються і зараз. Директор школи Надія Сергіївна Жмуденко. У 2000 році вона переможець районного конкурсу „Учитель року" в номінації „Директор школи". На сьогодні вона - відмінник освіти. У 2013 році навчається  185 учнів (20 учні із села Свинарка). Працює 28 учителів,  27 мають вищу освіту. А також 5 учителів мають „Вищу кваліфікаційну   категорію",



6 учителів   мають   звання   „Старший   учитель",   2   -   „Учитель   методист", 1- „Відмінник освіти".

Впродовж багатьох років школа займає передові позиції в районі її учні є переможцями районних і обласних олімпіад та переможцями науково-дослідницьких робіт в МАН. Школа працює за економічним профілем. Укладена угода з Уманською філією „Черкаського інституту обліку, статистики та аудиту", про підготовку кваліфікованого робітника за спеціальністю „Бухгалтерський облік". Школа працює за суспільно-гуманітарним, правовим та спортивним профілями. Поглиблено вивчаються предмети математики і зарубіжної літератури, в цьому році учні отримали ще одну кваліфікаційну спеціальність

„Продавець-консультант". Вже 9 років випускникам видається диплом „Кваліфікований робітник за спеціальністю „Бухгалтерський облік". Працюють гуртки: вокальна студія, хорова студія, фольклорно дитячий ансамбль „Джерельце", клуб „Пошук", музей освіти Уманщини, студія художньо-прикладного мистецтва, юний інформатик, християнська етика. Спортивні секції: волейбол, баскетбол, легка атлетика. Курси, факультативи: родинна економіка, основи комп'ютерної грамотності, Черкащинознавство, логіка.

Від районного Будинку школяра  працюють гуртки образотворчого мистецтва та лозоплетіння.


У 2010 році за проектом ПРО ООН  проведено заміну 84 вікна на металопластикові. В 2011 році побудовано  багатофункціональний спортивний майданчик та придбано за рахунок  районного бюджету шкільний автобус.



Нині на території селища Бабанка працює два агроформування- це ТОВ агрофірма „Байс Агро" де керівник Кисіль А.І. та ТОВ „Агровіт", де керівник Кочубей М.Д., Гудименко В.В., Савчук О.В. та сім ферменських господарств та 50  одноосібників.

Трішки про гурток „Пошук", з 1982 року в школі працює гурток „Пошук".

Завдання гуртка невідому сторінку оборонних боїв на території Уманського і Бабанського районів у липні-серпні 194 І року.

Звернення у Центральний Архів Радянської армії результатів не дало.
Потім дали оголошення у найбільші газети Радянського Союзу: ^Правда",
„Советский патриот" ,такого змісту :.... „Просимо відгукнутися всіх, хто брав
участь в оборонних боях 1941 року на території с. Бабанка."

Першими відгукнулися ветерани-танкісти З 9-ї танкової дивізії Резерву Ставки Південне Західного фронту.

Відгукнулися 7 осіб.

Зібрали спогади і вияснилося, що така дивізія ніде не числиться і всі її воїни, тисячі загиблих і одиниці живих вважаються пропавши ми безвісти.

4 роки писали скрізь, і по Архівах і у ветеранські організації і лише у 1990 році Генеральний Штаб Радянської Армії вписав 39-ту танкову дивізію у списках частини з'єднань, які вели військові дії в 1941 року .


І 7 живих ветеранів були нагороджено медаллю „За оборону Києва". По проханню онуків було знайдено приблизне місце поховання юрист-консультанта 6 І Армії Конова Афанасія Андрійовича генерала-майора. В 2004 році  на рубежах кровопролитних боїв 6та 12 Армій встановлено пам'ятний знак.



Допоміжна школа-інтернат.

В 1961 році на базі бувшого Бабанського райкому було організовано школу-інтернат загального типу. В 1962 році її було реорганізовано в допоміжну школу-інтернат.

Першим директором був Лелека Яків Петрович. А з 1971 року до 1986 року допоміжну школу-інтернат очолював Завалко Олександр Іванович.

З 7 лютого 1986 року і по 2012 рік допоміжну школу -інтернат очолював Кобилянський Григорій Васильович.

Із 3 березня 2012 року школу очолює  Сопік  Надія Петрівна



Зараз у школі навчається 90  дітей, з них 12 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Тут працює 55 педагогічні працівники . Всі вони чуйні, добрі.

Педпрацівники всі мають вищу освіту.

Фінансується навчальний заклад з обласного бюджету, з облради.

Школа спрямована на сільськогосподарську профорієнтацію, виконання сільськогосподарських робіт.

За  школою-інтернат закріплено 54,00 га орної землі, має 7 корів, 2 коней, 40 вуликів, 10 свиней.

Підсобне господарство створене саме для проведення практичних робіт з дітьми, для підготовки їх до самостійного життя.

Тут є теплиця, парники,пекарня, різна сільськогосподарська техніка,спортивна площадка, тренажерний зал,діти займають призові місця по тенісу.

Вирощують розсаду для себе та на продаж.

Нове приміщення дошкільного закладу збудовано в 1986 році, площа 1328 м ,  територія - 0,6 га.

Дитячий садок „Ягідка" розрахований на 160 місць, тут структурує 4 групи, з них -1 перший клас .

 Довгий час дитячий садочок очолювала Малик Ніна Михайлівна, а зараз завідуюча  Зірник Олена Григорівна.



У 1989 році на базі Будинку піонерів було утворено Музичну школу.



В 2004 році її було перейменовано на Школу мистецтв. В ній працює:

11- вчителів, навчається 118 учнів.

Дільнична лікарня.

Стаціонарне відділення, приміщення якого збудоване 1950 році розраховане лише на 15 ліжкомісць.

В приміщені амбулаторії також є лабораторія, аптека, працює рентгенкабінет. В 2011 році  проведено реконструкцію системи опалення



Головними лікарями працювали: Заворітня Лідія Андріївна,  Дрозденко Зінаїда Ігорівна,  Гурбич Олексій Іванович, а  з 2010 року  головним лікарем працює Барчук Ніна Василівна.

У 1985-1986 pp. МТС реорганізовано в ремонтно-транспортне підприємство РТП, яке надавало послуги по ремонту сільськогосподарської техніки та перевезенню сільськогосподарських вантажів колгоспам, району та заводам.

Працювало в РТП 130 робочих. На початку 80-тих років цех по ремонту гноєрозкидачів РТП-10, а в 90-тих роках було освоєно виробництво комплектуючих запчастин до цих розкидачів, які раніше завозили з Білорусії.



В кінці 90-тих років було поставлено установку, яка подрібнює зерно на комбікорм .

Довгий час керував РТП Пукас Григорій Іванович, з І 965 року по 1985 рік, головний інженер Шарапанюк Семен Севастянович.  З 25 липня 1985 року по 15 серпня 1998 року РТП очолив Бабій Володимир Миронович. Головний інженер Діхтяренко Анатолій Васильович.

Почав здійснюватися ремонт всіх колісних тракторів і зернозбиральних комбайнів. Виготовлення бетономішалок. Створено лінійно-монтажну дільницю по обслуговувані тваринницьких ферм.

Станція технічного обслуговування, обслуговувала автотранспорт по всій Бабанській зоні, а це 15 господарств.

Потім декілька років керуючим РТП працював Бурлаченко Юрій Іванович.

В 1994-1996 pp. була проведена приватизація підприємства на якому працювали вже менше 100 робочих, а до початку 2000 року залишилося - 50.

Та в 2000 році були скуплені акції підприємства іншою організацією, в результаті чого РТП припинило свою діяльність.

Міжколгоспбуд на даний час не існує.

Ветеринарна лікарня зараз обслуговує 9 сіл району, працює один лікар ветлікарні та створена аптека.

Збудована в 1963 році хлібопекарня відносилась до Ладижинського хлібокомбінату Уманського Рай СТ. В зв'язку з економічним становищем пекарню закрили на початку 1999 року. На паях колективу, що складалась  з 19 осіб, створено Бабанський госпрозрахунковий підрозділ „Хліб". Продукцією хлібопекарні забезпечувались всі села Уманського району. В середньому за місяць випікали  25-26 тонн хліба, також виробляли  макаронні вироби, випікали печиво.

В даний час хлібопекарня не працює.

В 1990 році відновлено в Бабанці Покровську церкву, в якій править службу отець Володимир Кондрат.

В 1988 році в селищі споруджено і введено в дію очисні споруди потужністю 400 м за добу.

Центром культурного життя села є Будинок культури на 420 місць споруджений у 1965 році. Тут працють гуртки художньої самодіяльності, духовний оркестр, дискотека.

Довгий час працював директором БК Оратівський Дмитро Олексійович. На даний час директором БК є Святецька Галина Афанасіївна.

В приміщенні Будинку культури працює сільська бібліотека для дорослих та дітей. В бібліотеці налічується близько 17500 примірників книг та десятирічних періодичних видань. Відвідують бібліотеку 700 читачів. Бібліотека поповнюється новою літературою. Завідуюча бібліотекою Качур Лариса Анатоліївна. В 2011 році по Програмі «Бібліоміст»  встановлено комп’ютери  і проведено інтернет.

В 60-х роках в селі було створено краєзнавчий музей, в якому налічувалось до 2000 експонатів. Було відновлено, та 15 жовтня 2005 року відкрито в новому приміщенні Музей „Народного побуту та етнографії".



Тут можна розглянути рештки археологічних пам'яток трипільської культури, старовинні речі, посуд.

Виставкова зала розміщує вироби умільців народно-прикладного мистецтва: вишиті рушники, сорочки, скатерки, картини Лариси Качур, Святецької Галини, Циганюк Світлани; вироби з соломи, мальовані картини

Ганни Цимбал, а нещодавно демонструвалася виставка вишитих покійною Ганною Василівною килимів та картин. Також демонструвалася виставка картин сільського художника Анатолія Івановича Петльованого.

Протягом навчального року проводяться виставки дитячих виробів образотворчого мистецтва, де викладач Криворот Ольга Петрівна.

Виставки вишиванок юних майстринь, де викладач Бабій Віта Іванівна.

У музеї можна побачити картину подаровану відомим українським художником Сергієм Грущенко. Тут також можна ознайомитись з ткацтвом і всім, що з ним пов'язано.

У музеї можна розглянути Бабусину Світлицю; начинки для варіння їжі в печі; начинки для зберігання та переробки зерна, та борошна; знаряддя землеробства XIXст. першої половини XXст.

Музей відвідала делегація учасників республіканського семінару по розвитку сільського зеленого туризму з різних областей України та представника з Німеччини пана Вольфа. Також музей відвідав наш земляк, кандидат філософських наук, професор, автор понад 80 опублікованих наукових праць, член національної спілки журналістів України, головний редактор газети „Департамент", письменник Віктор Олексійович Жатько. Дуже сподобалася Віктору Олексійовичу старовинна ікона Святого Миколая з вишитим рушником 1916 року та мисник з мисками, тарілками та горщиками.

На згадку він подарував свою книгу „Благословенне Святим Миколаєм" з автографом. Проводяться вогники-зустрічі з ветеранами праці. Для учнів  тут проводяться змістовні уроки, після яких школярі виконують  творчі роботи, а ставши студентами вузів-пишуть реферати, курсові роботи. Налагоджену тісну співпрацю з районним відділом  культури  райдержадміністрації.

Почастішали відвідування музею жителями села різного віку.

Традиційними  у стінах цього закладу  стало проведення  свята до Дня  Українського козацтва, яке відзначають щороку 14 жовтня у день  Покрови Пресвятої Богородиці.

Нині експозиція музею налічує понад 600 експонатів і продовжується поповнення новими експонатами. Багато експонатів відбиралося на республіканські, обласні та районні виставки. Завідуюча музею Ніна Михайлівна Малик.

В 1991 році в селі створено філіал „Райсільгоспкомунгоспу", який очолював Леонід Васильович Білоус. Із 01.02.2012року майно передано до  комунальної власності Бабанської селищної ради і створено КП «Бабанське комунальне  господарство» директором якого призначено  Юрія Степановича Ворожбета.



В селищі працює відділення пошти, радіовузол „АТС", підстанція (РЕМ).

В Бабанці функціонує селищна рада. Першими головами сільської ради в Бабанці були Усатюк та Сербін І.С. А з 1974 року по 1986 рік сільську громаду очолила Мамчур Віра Кирилівна.



З 1986 року по листопад місяць 2010 року селищним головою  був Осауленко Микола Андрійович, яким зроблено вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток селища та облаштування об'єктів соціально-культурної сфери населеного пункту, а із 11 листопада 2010 року на посаді селищного голови працює Байда Михайло Анатолійович, який за короткий час  перебування на цій посаді  вирішив питання освітлення селища, прокладання твердого покриття  проїжджої частини вулиці Калініна, заміна вікон на металопластикові в  дитячому навчальному закладі «Ягідка» , введення в дію багатофункціонального спортивного майданчика  в загальноосвітній школі



В селищі збудовано: два 8-ми квартирних будинки (1988-1989 pp.) та 4-х квартирний будинок; поліклініку на 160 відвідувачів в зміну (1990 p.); єдиний на Україні пам'ятник воїнам 6-12 армії Південно-Західного фронту (встановлено бойовий танк Т-34)



та меморіальний комплекс (2004 р.); на честь загиблих невідомих льотчиків на землях Бабанки у 1941 році встановлено на п'єдестал бойовий літак МИГ-8 (1992 p.).




359 воїнів Бабанки віддали своє життя за свободу й незалежність рідної Вітчизни, на честь загиблих земляків - воїнів споруджено Обеліск Слави, на якому викарбовано їх імена.


 


На місці поховання 169 невідомих і 12 відомих радянських солдатів встановлено меморіальну стелу. Відкрито музей бойової слави в Бабанській ЗОШ І-ІІІ ступенів, у 1989 році - встановлено пам'ятник загиблим односельчанам в роки репресії 1932-1937 років, а на місцевому кладовищі встановлено гранітну стелу жертвам голодомору 1932-1933 pp. (1992 p.)



Реконструйоване приміщення та відкрито Свято-Покровську церкву (1990 p.),



а також дитячу музичну школу на 100 учнів. Прокладено вуличні водопроводи протяжністю 10 км.

Заасфальтовано 8 км сільських вуличних доріг, збудовані дороги з поліпшеним покриттям майже 3 км, капітально відремонтовано 4 км між сільської дороги.

Організовано селищний кооператив та прокладено 25 км газових мереж по селищу (2005 p.). Виготовлено проекти на газифікацію та проведено ремонти опалювальних систем, установ населеного пункту (2005-2006 pp.). Проведено освітлення населеного пункту (1990 р.). На території села встановлено 4 вежі мобільного зв'язку. Закуплено в дільничну лікарню стоматологічне обладнання.

На даний час в селищі збережена і функціонує вся інфраструктура: Бабанська ЗОШ І-ІІІ ступенів, Бабанська допоміжна школа-інтернат, дитяча музична школа та ДНЗ (на 160 дітей), вузол зв'язку, АТС, поштове відділення, ощадна каса, Бабанська підстанція РЕМ, Будинок культури, заклади торгівлі, дільнична лікарня та поліклініка. Селище забезпечене центральною системою каналізації і водопостачання. Збудовано ряд сучасних магазинів – 27торгових точок. Діє  обмінний пункт ПП «А.О.Підлубний»". Працює   магазин „Ритуальні послуги".





Із 2011 року працює  комплекс по обслуговуванню автотуристів,



введено в експлуатацію  автомагістраль Львів-Кіровоград-Знам'янка на відрізку шляху 646-659 км. із встановленням трьох мостів.


Використані матеріали:

  1. рукописні спогади вчителя історії Дуденка Іллі Ілліча;
  2. спогади    односельців-старожителів    Сновиди    С.Т.,    Пічкур    А.К., Безпаленко Т.Х., Петриченко С.Д.;
  3. Алфавитный указатель наеденных пунктов вошедших внастояний список Т.2-1905г.;
  4. 1905 рік на Київщині. Збірник статей і спогадів;
  5. УДІА УДСР до 274 опис. 1 справа 1581, архів 1-21;
  6. М.Супруненко. Вел. Жовт. Соц. Револ. на Україні К., 1948 ст. 76;
  7. вісті Уманського ревкому 1920, 8 червня №101 ст. 2;
  8. трудящі Черкащини в боротьбі за владу Рад 1917-1920 pp. Черкаси, 1957, ст. 179, доп. №182.;
  9. Поточний архів Уманського виробництва управління .Звіти колгоспів з 1953 р. до 1962 р . т.арк.49-92.;

10.Діловодство Баб. Лікарні, Баб. Аптеки, Баб.ветдільниці; 11. Сільська газета „Колгоспна правда" редактор Слобідський . „Уманська зоря" - 46.


Н.М. Малик.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь