Оксанина
Село розташоване на обох берегах річки Небилівки (притоки Ятрані), за
(Див. В.А. Стефанович. Археологические памятки Уманьщини., Інв. №5683. Умань 1963 р.)
Ще далі розкопки свідчать про речі, які відносяться до періоду Київської Русі: «В районе села найдены: кусок глиняного прясла, 2 железных стрелы, стрела с железным стержнем» (Див. Архів Уманського краєзнавчого музею, інв. до 1940 года № 248).
На полях села Оксанина знаходиться чотири кургани: «2 в направлении села Остривця на расстоянии –
За архівними джерелами село відоме з ХVІІІ століття і виникло, як слобода. Про походження села Оксанина існує така легенда. Дві сестри, Оксана і Текля, втекли з турецько-татарського полону. Приховати сліди допомогла річка Синюха, через яку вони перебралися бурхливої грозової ночі. Вже зовсім знесиленими вони зупинилися на березі невеличкої річки Небилівки. Місцевість їм сподобалась, і після відпочинку сестри вирішили тут зупинитися. Пізніше Текля переселилася на
Господарство Оксаниної слободи швидко збільшувалось, оскільки за якихось
Від села Станіславівка Новоархангельського району Кіровоградської області (колись село Текліївка, назване на честь другої сестри), навколо Оксаниної й далі на північ і північний захід аж до Умані тягнувся суцільний лісовий масив. Тут вироблялась поташ, що складала вагому частину прибутків польських магнатів, яким у той час належали землі Уманщини. Старожили села, яким на початку 1960-х років було по 80-90 років, ще пам’ятають у 1870-1880 роках велетенські пеньки знищеного лісу, а також –дерев’яні огорожі, що існували у селі до 1825 року. З цього ж лісу у селі було збудовано дерев’яну церкву в 1854 році.
Але є відомості про те, що перша церква була побудована раніше, не дерев’яна, а кам’яна: «Церковь деревяння во имя Воздвижения Честного Креста Господня построена в 1854 году. Прежде бывшая каменная церковь, построенная в конце прошлого века развалилась в 1833 году, по непрочности материала, из коего была выстроена» (Див. Сказания населенных местностях Киевской губернии. Киев в типографии Киево-Печерской лавры
Поступово Оксанина слобода розширювалася і зростала кількість її жителів. В документах Оксаниної вперше згадується 1868 рік, коли в ній були 61 двір і церква, а в 1795 році в селі вже було 118 дворів, в яких жило 603 чоловіки і 601 одна жінка. Це вже було досить велике село. В ХVІІ столітті воно належало польському магнатові Калиновському, а в 1732 році перейшло у власність Ф.С. Потоцькому і входило до його Уманського ключа.
Після конфіскації земель О.Потоцького у Київську казенну палату, а згодом військове міністерство, Оксанина залишалось кріпацьким селом. Його вулиці були криві і вузенькі; у центрі села стояла дерев'яна церква; праворуч від неї – сільський цвинтар, а ще далі церковно-приходська школа. Ліворуч від церкви, над річкою, стояла панська корчма та гуральня. Поза селом простягався степ, де випасали худобу.
Після скасування кріпацтва у 1861 році мировим посередником другої дільниці Уманського повіту та Оксанинськими селянами був оформлений викупний акт, згідно якого 712 ревізьких душ чоловічої статі (тих, хто сплачував подушний податок) отримали 1743 дес. землі. За таке «звільнення від кріпацтва» хлібороби змушені були щорічно платити 3967 крб., а загальна сума викупу за землю становила 61618 крб. Ця сума була значно більшою за ринкову ціну землі. У такий спосіб жителів села Оксаниної, як і все селянство російської імперії, царський уряд примусив заплатити за «волю».
Тяжким було життя селян під гнітом феодалів, але село з кожним роком зростало і в 1863 році тут проживало 1716 жителів. У викупному акті, складеному 18 березня 1869 року, було зазначено, що в селі було 226 дворів.
У цей час Оксанина було власністю Светополка Четвертинського. Сам він у маєтку не проживав, а там господарювали орендарі, або як їх тоді називали посесори Глимбовські, Павловські, Новітські. За посесорства Новітського, що утримував у селі кінний завод і поставляв до армії коней, приблизно у 1900-1901 роках в Оксанину переїжджає Данило Черняховський, батько майбутнього знаменитого генерала. У власності Четвертинського було 3700 дес. землі., а селянам належало 1732 дес. землі. Селяни займали найменш родючі землі, про що говорять їх назви – Вовчі яри, Лукашівські яри, Кучугура. Кращі ж землі залишалися власністю пана. Селяни ледве зводили кінці з кінцями у своїх господарствах – недорід і загибель худоби були постійним їх лихом. Часто бушувала епідемія холери, яка забирала багато людей. У селі був холерний цвинтар, як його називали «Западисько», що став останнім притулком для багатьох душ.
Перед Першою світовою війною в Оксанині було вже 4158 жителів, а землі селянам так і належало 1743 дес. Багато селянських дворів позбулося своїх наділів. Бідність і нестатки гнали селян на заробітки в Таврію, в Оренбурзьку область, Сибір, в еміграцію до США та Канади.
Сотнями років зростала ненависть до жорстокого царського режиму, а тому зразу після жовтня 1917 року, Оксанинські селяни стали на сторону революційного пролетаріату. Вернувшись в село, солдати-фронтовики Телиця С., Шлапак П., Гонзолюк П. очолили селян і поділили поміщицьку землю. Радянську владу в селі було встановлено в лютому 1918 року. Головою ревкому був Сиротюк П., головою сільської ради обрали фронтовика Андруха Радіона. Під їх керівництвом в селі було організовано чотири колгоспи: «Юний піонер», «Перше травня», «Червоний переможець» та «Імені Т.Г. Шевченка». Колгоспники села добились гарних наслідків своєї праці, побудували громадські приміщення і вибились з нужди.
Великий вплив на піднесення в селі культурного життя мала школа.
У світі сталося багато трагедій, страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли люди гинуть від стихійного лиха, аварій літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворога, - це друге. Але коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду штучного, навмисно створеного владою.
Ми добре знаємо, що Україна була багата на родючу землю і на хліб. Нашу країну називали «житницею Європи».
Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає на чорноземах від голоду? Хіба можна уявити, щоб людина збирала врожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.
У ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і малі. Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття – Голодомор 1932-1933 років. Не минула ця жахлива трагедія і села Оксанина.
1936-1938 роки… . Політичні репресії. Це лихо також не обминуло мирних жителів села Оксанина. Було репресовано 26 чоловік.
В червні 1941 року мирна праця радянських людей була перервана нападом гітлерівців на Радянський Союз. У дні війни жителі села все робили для того, щоб надати допомогу Червоній армії. Жінки, діти, старі замінили мобілізованих в армію чоловіків. З наближення фронту до села колгоспники евакуювали в східні райони худобу, сільськогосподарські машини. На початку серпня 1941 року Оксанину захопили гітлерівці. Вони зруйнували хати біля дороги, вирубали сади. Світлі і охайні приміщення школи обнесли колючою проволокою. Школа стала табором смерті – спочатку для єврейського населення, а потім для полонених червоноармійців. В шкільному саду гітлерівці мучили, а потім розстрілювали чи просто живими закопували в землю мирних жителів села. Гітлерівці замордували і колишнього голову колгоспу І. Боровичка. Майже всі дорослі чоловіки і жінки зі зброєю в руках билися з німецькими загарбниками на всіх фронтах війни. Всього брало участь у Великій Вітчизняній війні 542 жителі села, з них: 224 – полягли в боях, 124 нагороджені орденами і медалями.
Жителі села Оксанина пишаються своїми земляками: двічі Героєм Радянського Союзу Іваном Даниловичем Черняховським, Героєм Радянського Союзу Тимофієм Тимофійовичем Лободою. На території села створений музей імені І.Д. Черняховського.
Визволені від окупантів жителі села Оксанина з величезним ентузіазмом приступили до відбудови сплюндрованого фашистами громадського господарства. За післявоєнні роки селяни добилися значних успіхів у розвитку сільського господарства. Побудовано нові тваринницькі ферми з водопроводом, село електрифіковано.
В 1958 році чотири колгоспи об’єднано в одне господарство, якому присвоєно ім’я прославленого земляка Івана Даниловича Черняховського. З 1964 року і по 1990 рік в господарстві побудовано: дві молочно-товарні ферми, два свинокомплекси, загальною кількістю 12 тис. голів, дві тракторних бригади, гараж і ПТО, баня-сауна, Будинок Культури. В 1972 році побудована нова загальноосвітня школа села Оксанина на 560 учнів.
На даний час створено і діє ТОВ ім. Черняховського, ТОВ Агрофірма «Оксанина», фермерське господарство «Халахур і Ко», працює Будинок Культури, Оксанинська філія Бабанської ЗОШ І-ІІІ ст.., Оксанинський ЗДО «Малятко», на честь 90-річчя з дня народження І.Д. Черняховського побудовано новий стадіон .
Збережено культурно-історична цінність села Оксанина. В 1976 році оновлено і реставровано музей імені І.Д. Черняховського, встановлено обеліск Слави на честь пам’яті 224 односельчан, загиблих в роки Великої Вітчизняної війни, погруддя І.Д. Черняховського, бюст Т.Г. Шевченку, пам’ятний знак «Пагон», відкритий в честь 80-річчя з дня народження І.Д.Черняховського, пам'ятний знак «Пушка», споруджений на честь 90-річчя з Дня народження І.Д.Черняховського, пам’ятник воїну-визволителю на сільському цвинтарі, алея Слави Героїв Уманщини відрита на честь 105-річниці з Дня народження І.Д.Черняховського. За ініціативи сільського голови Слюсара В.П., на кладовищі, встановлено пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років.
Територія села займає площу 582,90 га. Нині в селі проживають 988 громадян у 373 садибах.
