A A A K K K
для людей із порушенням зору
Бабанська громада
Черкаська область, Уманський район

Захист  сільськогосподарських  тварин від зараження в надзвичайній ситуації

Дата: 25.04.2022 16:51
Кількість переглядів: 263

Захист сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах — це комплекс організаційних, інженерно-технічних і зооветеринарних заходів, спрямованих на зниження впливу на тварин небезпечних факторів: при стихійних лихах, виробничих аваріях і катастрофах та захист від радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів.

 

Організація заходів захисту сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах покладається на службу ЦЗ тварин і рослин, керівників, спеціалістів і власників господарств, які мають тварин.

 

Основні способи захисту сільськогосподарських тварин від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій це:

 

  •   укриття тварин у спеціально підготовлених (герметизованих) приміщеннях в умовах стійлового і лагерно-пасовищного утримання,

тимчасове укриття в ярах, лісах, кар'єрах, перегін тварин на території, не заражені НХР, БЗ або з допустимими рівнями радіації — якщо немає приміщень або в умовах відгінного тваринництва ( мал.1);

 

  •   евакуація тварин із небезпечних зон;

 

  •   застосування заходів індивідуального захисту органів дихання і травлення; специфічна профілактика інфекційних хвороб тварин, застосування антидотних засобів і протекторів  ( мал.2);
  •   проведення в тваринництві заходів ліквідації наслідків надзвичайних

ситуацій.

 

Вибір способу захисту тварин повинен вирішуватись з урахуванням умов і особливостей господарств, з яких найбільше значення мають: розміщення господарства, його віддаленість від великих міст, залізничних станцій, гідротехнічних споруд, хімічних комбінатів і АЕС; рельєф місцевості, кількість і якість тваринницьких приміщень, пора року, поголів'я тварин і умови їх утримання та ін.

 

Для підтримання постійної готовності господарств до своєчасного і ефективного захисту тварин у надзвичайних ситуаціях основні заходи служби ЦЗ тварин і рослин повинні проводитися постійно у звичайних виробничих умовах.

 

  • Заходи служби ЦЗ тварин і рослин включають:

 

  • будівництво нових і обладнання наявних приміщень з урахуванням вимог ЦЗ для укриття персоналу, який доглядає худобу;

 

  • забезпечення основного складу формувань та обслуговуючого персоналу засобами інди
  •  
  • відуального захисту;

 

  • створення необхідних зоогігієнічних умов утримання, годівлі й використання тварин;

 

  • постійне ветеринарне обстеження тварин і вивчення епізоотичної обстановки території, де вони розміщені;
  • вивчення місцевої фауни, кровососних комах, кліщів і гризунів; охорону тваринницьких ферм від заносу заразних хвороб;
  • регулярне проведення дезінфекційних, дезінсекційних і дератизаційних заходів;
  • щеплення проти інфекційних хвороб згідно з діючими інструкціями;
  • забезпечення формувань ЦЗ служби захисту тварин і рослин засобами для проведення ветеринарної обробки тварин і знезаражування території, будівель, фуражу;
  • експертизу фуражу, води, продуктів і сировини тваринного походження;
  • обладнання захисних надбудов над колодязями, спорудження артезіанських свердловин;
  • ветеринарно-санітарний нагляд при перевезеннях (перегонах) худоби, птиці, ветеринарно-санітарний нагляд за м'ясом і сировиною тваринного походження;
  • укриття запасів кормів;
  • навчання робітників, службовців, фермерів способам захисту тварин і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
  • підготовку наявної у господарстві техніки до використання її при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
  • забезпечення племінних і високопродуктивних, а якщо є можливість й інших груп тварин, засобами індивідуального захисту;
  • створення у господарствах автономних джерел енергопостачання, створення і підтримання постійної готовності системи зв'язку й оповіщення;
  • забезпечення тваринницьких ферм засобами пожежогасіння.

 

 

Система заходів ЦЗ у тваринництві при загрозі надзвичайної ситуації передбачає:

 

  • приведення в готовність формувань і установ служби захисту тварин і рослин, проведення заходів захисту тварин,герметизацію тваринницьких приміщень і створення в них запасів фуражу та підготовку тварин для утримання в укриттях;
  • евакуацію тварин із господарств, які попадають в небезпечну зону, а також із зон імовірного затоплення,розосередження тварин, які знаходяться на відгінних пасовищах, при відсутності приміщень;
  • забезпечення племінних і високопродуктивних (а по можливості й інших) тварин засобами індивідуального захисту;
  • підготовка наявної техніки для проведення ветеринарної обробки тварин, знезаражування території і продуктів сільськогосподарського виробництва;
  • спостереження і лабораторний контроль, ветеринарна розвідка районів розміщення і випасів тварин, маршрутів перегонів з метою своєчасного виявлення їх зараженості, вивезення запасів кормів із районів катастрофічного затоплення.

 

Коли  надзвичайна ситуація вже визначена, заходи захисту спрямовуються на ліквідацію наслідків даної надзвичайної ситуації.

 

Заходи захисту сільськогосподарських тварин спрямовані

на ліквідацію наслідків НС. З метою захисту проводять:

  • розвідку і визначення меж зони ураження або стихійного лиха;
  • невідкладні рятувальні роботи (за можливості й необхідності тварин вивозять або виводять);
  • дозиметричний і лабораторний контроль зараженості об'єктів ветеринарного нагляду радіоактивними і хімічними речовинами, біологічними засобами;
  • знезаражування сільськогосподарської продукції;
  • ветеринарну обробку уражених тварин, надання їм першої лікувальної допомоги;
  • знезаражування тваринницьких приміщень та інших місць перебування тварин;
  • експертизу продуктів тваринного походження;
  • охоронно-карантинні заходи;
  • поховання або утилізацію трупів тварин;
  • розробку технологій переробки продукції тваринництва на місцях та її

    збереження;

  • розробку необхідних рекомендацій ведення тваринництва в надзвичайних

    умовах.

 

Для групового захисту тварин використовують переважно цегляні тваринницькі приміщення. Щоб захистити в них тварин від радіоактивних, отруйних, сильнодіючих ядучих речовин та бактеріальних засобів, необхідно виконати найпростішу герметизацію, посилити захисні властивості стін і перекриттів, обладнати припливно-витяжну вентиляцію з фільтрами.

 

Для підготовки захисних приміщень, стелю промазують глиняним, цементним або вапняним розчином і засипають шлаком або піском. Товщина такого шару прямо залежить від міцності стелі. Такими ж розчинами замазують щілини у стінах, між рамами дверей, вікон і стінами. Ззовні вікна закривають щитами. До 2/3 загальної кількості вікон наглухо закривають з обох боків щитами або закладають цеглою на розчині, простір між щитами можна засипати тирсою, землею або торфом.

 

Частину вікон залишають для природного освітлення. На ці вікна роблять щити, оббиті толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. Щити приставляють з внутрішнього боку, щоб зручно було знімати. Якщо у приміщенні є електровентилятори, на припливні вентиляційні канали ставлять спрощені піщані або вугільні фільтри. Надходження повітря через фільтри має забезпечити обмін повітря не менше З—4 обсягів за годину.

 

У вікні приміщення прийому молока виймають одну ланку скла і замість неї вставляють металевий лист з отвором, крізь який протягують шланг для перекачування молока з місткостей у молоковози.

 

Двері тваринницьких приміщень оббивають толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. На раму дверей по периметру прибивають прокладку з пористої гуми або повсті.

 

Для зменшення проникнення радіоактивного пилу, НХР у приміщення при відкритих дверях із внутрішнього боку дверей роблять завіси з цупкого матеріалу або солом'яних матів, які за допомогою планок щільно притискуються до дверних рам.

 

Коефіцієнт ослаблення радіації

 

  • у непідготовлених дерев'яних приміщеннях 3—5,
  • у цегляних 10—15, але при додатковому обладнанні коефіцієнт ослаблення збільшується у 2—3 рази.

Складовою заходів підготовки приміщень е проведення протипожежних заходів.

Для захисту працюючих у тваринництві необхідно обладнати під ПРУ кімнату відпочинку або інше наявне приміщення. При можливості, ПРУ будують з виходом у тамбур тваринницького приміщення.

 

При загрозі радіоактивного забруднення місцевості, керівник ЦЗ об'єкта, відповідно до плану ЦЗ, дає розпорядження привести в готовність формування для захисту тварин. Команда захисту тварин приступає до підготовки тваринницьких приміщень, створення захищених запасів кормів і води на 5—7 діб і на території ферм на 7—10 діб захищених грубих кормів.

 

Якщо тварини знаходяться на пасовищі, їх наближують до тваринницьких приміщень або переганяють чи перевозять із районів, у яких за прогнозом найбільше радіоактивне забруднення, у менш небезпечні.

 

При подачі сигналу ЦЗ "Повітряна тривога"; "Радіаційна небезпека"; "Хімічна тривога" тварин заганяють у приміщення, закривають вхідні двері, вікна і видають добову норму кормів.

 

Для догляду за тваринами в приміщеннях залишають мінімальну кількість працівників 3—5 осіб, але не менше 3 на приміщення. За наявності дійних корів залишають 5—7 осіб на 150—200 тварин.

 

Після укриття корів:

 

  • першу годівлю і доїння проводять через 4—6 год., надалі — один раз на добу;
  • в цей період корів рекомендується годувати тільки сіном, добову норму води можна замінити соковитими кормами;
  • із раціону виключають сіль.

 

 Мінімальна добова норма води та їжі для тварин:

 

  • води для напування великої рогатої худоби  4—5 л;
  • води для свиней — 6—8 л;
  • сіна — великій рогатій худобі 5—6 кг;
  • малій рогатій худобі — 0,5—1 кг.

 

При перебуванні тварин у приміщеннях, необхідно піклуватися про економію кисню в приміщенні, уникати пересування тварин, гасовим освітленням користуватися тільки в разі крайньої потреби. Очищенню повітря і зниженню в ньому аміаку добре сприяє підстилка із соломи, тирси або торфу.

 

У герметизованому типовому цегляному приміщенні при зоогігієнічній нормі повітря на тварину наступні:на голову молодняка великої рогатої худоби до 2 років — 12—13 м3; корову — 16; свиню — 6 м3. Велику рогату худобу і свиней можна утримувати без будь-якої шкоди для їх здоров'я у зимовий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря — 20...25 °С і середній швидкості вітру (2—4 м/с) — до 72 годин, а при сильному вітрі (5—6 м/с) — до 90 год. У теплий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря від 10 до 20 °С, швидкості вітру до 3 м/с — до 24 год, а при температурі повітря від 6 до 16 °С — до 24 год.

 

Після закінчення вказаного строку приміщення необхідно протягом 2 годин провітрювати. Надалі, провітрювання приміщень необхідно повторити через половину початкового часу перебування тварин у цих приміщеннях. Для провітрювання приміщення відкривають вентиляційні труби, а при необхідності вікна і двері, з підвітряного боку. За наявності в приміщенні примусової вентиляції з фільтрами, її необхідно включити після осідання радіоактивного пилу і хмари, яка пройшла над  даною територією.

 

Розгерметизовувати приміщення не потрібно, оскільки можливе повторне забруднення РР або зараження НХР!

 

Евакуація тварин із зон небезпечного і надзвичайно небезпечного забруднення проводиться після зниження радіації, для цього краще використати транспорт, за можливості закритий, із застосуванням для захисту органів дихання тварин найпростіших засобів індивідуального захисту.

 

Для утримання тварин в умовах радіоактивного забруднення після ядерного вибуху рекомендується застосовувати режими утримання тварин, які забезпечать допустиму чистоту продукції.

 

Виходячи з рекомендації, початок випасання м'ясної худоби дозволяється при рівні радіації на пасовищі 0,5 Р/год, молочної — 0,1 Р/год, а з використанням молока дітям — 0,01 Р/год.

 

Після аварії на АЕС у період "йодної небезпеки" худобу доцільно перевести на стійлове утримання і годувати кормами, заготовленими в минулому сезоні. Найбільш чисті кормові культури мають бути в раціоні дійних і тільних корів. Такими кормовими культурами є сіяні злакові трави, коренебульбоплоди (особливо картопля), кукурудза, горох, боби, люпин.

 

Для захисту щитоподібної залози тварин від відкладання в ній радіоізотопів йоду, рекомендується у перші тижні всім тваринам давати таблетки йодистих препаратів.

 

Дійним тваринам доцільно вводити в раціон більше кормових із родини хрестоцвітих (капуста, бруква, ріпак). Дослідження показали, що при згодовуванні таких кормових культур, виділення з молоком радіонуклідів йоду зменшується вдвічі.

 

Забруднені м'ясо і м'ясопродукти вище допустимої  норми направляють на технологічну переробку, що забезпечує виготовлення кінцевого продукту, придатного для харчового використання. Якщо це неможливо, то таке м'ясо і м'ясопродукти переробляють на тваринні корми.

 

Ведення тваринництва у наступні роки — період кореневого надходження радіоізотопів у сільськогосподарську продукцію — має свої особливості.

 

За щільністю забруднення довгожиттєздатними радіонуклідами сільськогосподарські угіддя поділяються на три зони.

Виходячи з щільності забруднення рекомендуються й особливі підходи до  ведення тваринництва для кожної з них.

 

        Режим утримання тварин у зонах радіоактивного забруднення

 

В умовах радіоактивного забруднення може бути масове ураження тварин, тому необхідно розробити заходи надання допомоги тваринам та їх  продуктивного використання.

 

Тваринам, які знаходилися в зонах радіоактивного забруднення, проводять ветеринарно-радіаційне обстеження.

 

За даними обстеження їх розподіляють на такі групи:

  •   тварини, які підлягають утриманню і використанню за прямим

виробничим призначенням;

  •   тварини, які підлягають вимушеному забою;
  •   тварини, які підлягають знищенню або утилізації.

 

Дози опромінення, одержані тваринами, визначають розрахунковим шляхом, за зовнішніми ознаками ураження, даними дозиметрів і даними аналізу крові.

 

Для вирішення питання господарського використання, тварин, що опромінилися, розподіляють на три групи:

 

перша група — тварини, що одержали дозу опромінення легкого ступеня;

друга — середнього ступеня;

третя — тварини, що одержали важкий ступінь ураження.

 

При радіаційних ураженнях тварин важкого і надзвичайно важкого ступеня, лікування тварин економічно недоцільне та й продуктивність тварин після лікування не досягне потрібного рівня. Таких тварин слід направити на забій на м'ясо або на утилізацію.

 

У першу чергу забивають тварин з комбінованими ураженнями (гамма-опромінення, опіки, травми) і тварин, які одержали дози опромінення понад 600 Р. їх забивають на м'ясо у перші 3—4 дні після ураження.

 

У другу чергу забивають на м'ясо тварин при можливому розвитку важкого ступеня променевої хвороби, на 3—10-й день після ураження.

 

При легкому ступені ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо через 2—3 тижні після забруднення або одужання.

 

При середньому і важких ступенях ураження, тварини можуть бути забиті на м'ясо між 6-м і 12-м днями після закінчення надходження РР в організм. За цей період радіоактивність у м'яких тканинах організму зменшиться в 10 і більше разів.

 

До забою не допускають тварин, які мають виражені клінічні симптоми променевої хвороби з підвищеною температурою тіла і в яких поверхня тіла забруднена РР понад допустиму дозу!

 

М'ясо та інші продукти забою з вмістом РР понад допустимі норми закладають на зберігання, за час якого радіоактивність буде зменшуватися внаслідок розпаду радіоізотопів. Туші та інші продукти забою після зберігання перед реалізацією перевіряють на вміст РР. Забій тварин, уражених РР, проводять на м'ясокомбінаті або на забійному пункті господарства після забою здорових тварин, або на спеціальному пункті.

 

Для забезпечення стійкості роботи галузі тваринництва в умовах хімічного і біологічного зараження місцевості необхідне проведення комплексу заходів.

 

Комплексу заходів, що забезпечує стійкість роботи тваринництва

в умовах хімічного і біологічного зараження місцевості:

 

  •    оцінювання обстановки, яка може скластися на об'єкті;
  •    заходи щодо збереження або рятування тварин і зниження втрат продукції тваринництва;
  •    протиепізоотичні заходи введення карантину і обсервації;
  •    встановлення розмірів і орієнтовних меж осередку хімічного і біологічного зараження та ураження;
  •    надання профілактичної допомоги ураженим тваринам;
  •    знезаражування території, тваринницьких приміщень, кормів, води, техніки.

 

Отруйні й сильнодіючі ядучі речовини  - токсичні для тварин, тому залежно від дії тієї чи іншої з цих груп речовин необхідно проводити антидотне і симптоматичне лікування тварин.

 

У разі ураження тварин отруйними чи сильнодіючими ядучими речовинами потрібно:

  •    терміново ввести тваринам антидоти на місці ураження груповим або індивідуальним способом;
  •    при зараженні крапельно-рідинними хімічними речовинами провести часткову ветеринарну обробку шкірних покривів;
  •    організувати евакуацію тварин із зон зараження;
  •    застосувати засоби індивідуального захисту поза зоною зараження, при потребі провести повну ветеринарну обробку шкірних покривів, нейтралізацію НХР, які потрапили з кормами і водою в організм тварини.

 

При ураженні зарином, зоманом, Ві-Ікс як антидоти застосовують тарен, пентафен, фосфалітин (найефективніший з цих препаратів) у вигляді 76 % водної суміші або в сполученні 3 : 1 з реактиватором холінестерази — препаратом ТМБ-4 (20 % -й водний розчин), що підвищує ефективність дії фосфалітину, введеного тварині  якості  антидоту тваринам вводять 5 % -й водний розчин унітіолу з розрахунку 5 мг/кг маси.

 

Тварини, уражені отруйними і сильнодіючими ядучими речовинами, іноді підлягають вимушеному забою. Їм обов'язково проводять ветеринарний огляд, навіть до обов'язкової ветеринарної обробки і антидотного лікування. Уражених НХР тварин, що підлягають забою на м'ясо, доцільно забити у перші 2 год з моменту їх зараження (окрім тварин із клінікою важкого ураження люїзитом). Якщо такої можливості немає, встановлюють черговість забою.

 

У першу чергу направляють на забій тварин, уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин — важкого ступеня; іпритом — при явищах вираженого неспокою, прискореного дихання, порушенні серцевої діяльності й набряку шкіри в місцях ураження; люїзитом — середнього і легкого ступеня не пізніше 2 год з моменту зараження.

 

У другу чергу — уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин незалежно від шляхів зараження, в яких уже припинилися судоми і відновилися зоровий і слуховий рефлекси; через органи дихання парами іприту, люїзиту та ОР задушливої дії, при явищах набряку легень, підвищенні температури тіла і порушенні серцевої діяльності.

 

У третю чергу направляють на забій тварин уражених: іпритом і люїзитом через органи травлення, при сильній слинотечі, набряку губ і слизової оболонки ротової порожнини; люїзитом — середнього і легкого ступеня, не забитих у перші 2 год після зараження.

 

 Ці тварини можуть бути забиті не раніше, ніж через 12—14 год, тому що в проміжку від 2 до 8 год після зараження у м'язах нагромаджується миш'як, а надалі його кількість поступово зменшується.

 

При одночасному ураженні тварин стійкими ОР (іприт, трихлор-триетиламін та ін.) через шкірні покриви, органи дихання і травлення час шкірні покриви.

 

Тварини, уражені ОР легкого ступеня зі слабо вираженими ознаками і уражені фосфорорганічними отруйними речовинами, але з проведеною ефективною антидотною терапією, можуть бути забиті у будь-який час залежно від потреби в м'ясі.

Ветеринарно-санітарна експертиза туш і органів проводиться за загальними правилами, але з урахуванням патологоанатомічних змін, характерних при ураженнях тією чи іншою хімічною речовиною.

 

Заходи ліквідації осередку біологічного (бактеріального) зараження проводять у два етапи.

 

Перший етап — настає з моменту застосування чи потрапляння у навколишнє середовище біологічних засобів до встановлення виду збудника інфекційної хвороби. За цей період необхідно провести загальні профілактичні й протиепізоотичні заходи, встановити карантин, визначити розмір осередку зараження, провести дезінфекцію, неспецифічну терапію антибіотиками широкого спектру дії та інші заходи, спрямовані на локалізацію осередку зараження. Основним завданням служби захисту тварин і рослин у цей період є швидке встановлення виду збудника, що визначає успіх протиепізоотичних заходів протибактеріального захисту тварин в осередку зараження;

 

Другий етап розпочинається з часу встановлення виду збудника інфекційної хвороби и триває до завершення основних протиепізоотичних заходів, тобто до зняття карантину. Характер і спрямованість протиепізоотичних заходів залежать: від виду збудника, його патогенності, шляхів передачі — повітрям, через переносників, воду, фураж або оточуючі предмети; стійкості збудника в навколишньому середовищі та інших умов.

 

Вид збудника хвороби визначає показання і порядок введення обсервації і карантину, загальні системи режимних заходів і строки відміни цих режимів.

 

Безпосереднє керівництво ліквідацією осередку біологічного (бактеріологічного) зараження на об'єктах здійснює керівник підприємства (організації).

 

Протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні, лікувальні та інші спеціальні заходи в осередку зараження організує і проводить начальник служби захисту сільськогосподарських тварин і рослин згідно з діючими інструкціями, рекомендаціями і постановами.

 

Якщо збудники інфекційних хвороб спільні для людини і тварин (антропозоонози), то всі заходи в осередку біологічного (бактеріологічного) зараження організують у тісній взаємодії з медичною службою, а при потребі — й іншими службами ЦЗ.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь