Попередження правопорушень та відповідальність
Одним із традиційних прийомів землеробства у нашій країні є спалювання пожнивних решток. Питання доцільності цього заходу і дотепер залишається актуальним. З одного боку, вважається, що спалювання активізує біологічні процеси, знешкоджує шкідників та фітопатогенну мікрофлору, знищує насіння бур’янів, збільшує доступність поживних елементів у ґрунті та полегшує його обробіток. Це найбільш економічний метод ліквідації пожнивних решток, який ще недавно доволі широко застосовувався як у Радянському Союзі, так і в сучасній Україні і ряді країн Європи.
З іншого боку, унаслідок спалювання рослинних решток на сільськогосподарських землях призводить до помітного зниження родючості ґрунту. Спалювання органічної речовини (Гумусу) – це головний фактор зниження родючості. Адже гумус це органічна складова частина ґрунту, яка утворюється в процесі біохімічного розкладу рослинних і тваринних решток та формує його родючість. Від спалювання рослинних решток збіднюється ґрунт, а мінеральні речовини, що містяться в попелі, досить легко вимиваються поверхневими та ґрунтовими водами, і лише незначна їх частина засвоюється рослинами. Пожежі – одне з найголовніших джерел викидів вуглекислого газу в атмосферу. Якщо пожежі часті, то згорає не тільки суха трава, а й накопичена в ґрунті органіка і, відповідно, збільшується кількість викидів вуглекислого газу. А отже, посилюється так званий «парниковий ефект», який призводить до несприятливих змін і коливань клімату на планеті.
Під час пожеж гине багато комах, як шкідників так і корисних для сільськогосподарських культур та інші дрібні живі істоти, які беруть участь у процесі утворення ґрунту.
В наш час широко обговорюється питання використання побічних решток рослинництва, як відновлювального енергоресурсу, але і як фактору відтворення органічних речовин в ґрунті.
Підраховано, що при спалюванні соломи знищується така кількість органічної речовини і поверхневого шару ґрунту, яку можна компенсувати внесенням 40 т/га гною.
Основним джерелом надходження органічних речовин до ґрунту є нетоварна частина врожаю: солома зернових і зернобобових та стебла соняшника і кукурудзи. За даними літературних джерел з 1 т соломи до ґрунту надходить в середньому:
Таким чином при співвідношенні основної та побічної продукції в зернових культур 1:1 при урожаї озимої пшениці 4-5 т/га на полі залишиться з соломою: 20-
Внесення соломи і стебел збільшує вміст гумусу, покращує структуру ґрунту, знижує схильність до ерозії, стимулює процес азотфіксації. Вони є джерелом живлення для мікробіоти ґрунту, без яких доступність окремих елементів живлення була б обмежена. Покращується водний і повітряний режим та вбирна здатність ґрунту.
