Коржова

Коржова — село в Україні, в Уманському районі Черкаської області. У селі мешкає 468 людей.

село Коржова, Україна, Черкаська область,Уманський район

Код КОАТУУ7124383901

Основні дані: засноване до 1755 р.

Поштовий індекс 20360

Телефонний код +380 4744

Географічні координати: 48°38′45″ пн. ш. 30°24′20″ сх. д.

Середня висота над рівнем моря 156 м

Село Коржова – пам’ять і віра моя!

Із сивих-сивих віків і до дня сьогоднішнього

живемо не лише хлібом насущним, а й

святою і величною духовністю, якою багаті.

Живемо і відстоюємо на землі правду.

Запрошую активних онуків і правнуків

своїх пращурів, щоб вони дослідили і

склали відомості з історії свого родоводу,

залишивши спогади для майбутніх поколінь.

Бо тільки завдяки історичній пам'яті

людина стає особистістю, народ – нацією,

країна – державою!

В.С. Шевченко

Без історії мого села, Коржової, цієї краплинки, не буде повної історії України

Твої села, Уманщино!

Скажіть відверто, чи бували ви в такому селі, як Коржова?

А варто спробувати, щоб побачити і відчути красу та велич єднання вод Ятрані і Ревухи, пройти обабіч скелястих берегів та розлогих левад, поспілкуватися з істинними коржівчанами, які через велику працездатність славляться аграрним достатком, а село вважають своєю малою батьківщиною.

Село розмістилося по обидва боки річок, саме.. «там де Ятрань круто в’ється, з під каменя б’є вода…», та Ревухи, де вона найповноводніша, у самому гирлі, при впаданні в

Ятрань. І все це, майже, в географічному центрі України, на двох річках, найбільших на Уманщині! Природа розпорядилася так, що майже всі річки, в басейні яких розміщений Уманський район, несуть свої води до

Коржової. Так, так, до Коржової!

Тому, майже, всі села району водним шляхом пов’язані з цим селом. Село Коржова виникло наприкінці XVI ст. «на гуманських грунтах» поряд з селами Сушківкою, Бабанкою, Псярівкою... З початку XVI ст. ці поселення були чималими, «мали багато димів». Тобто, людності на цій території проживало багато, ще й збільшувалося за рахунок втікачів.

У землях Коржової століттями спочивають наші батьки, діди та прадіди, які творили найвищий моральний кодекс –основні засади його доброчинності.

В добрі часи кожен господар у селі мав свою справу: хто шив одяг, взуття, хто займався пасічництвом, хто бондарував, хто в кузні кував коням копита, виготовляв сільгоспреманент, на валюшах валяли сукно з овечої вовни, чинили шкіри тварин, чумакували. І всі, всі були хліборобами. Люди в селі були грамотні, багато хто вмів читати й писати, що було рідкістю для тих давніх часів…

Добротне сукно набивалося на валюшах, яке використовувалося для виготовлення свиток, бурок, м’яких та теплих валянок. Не було в селі сім’ї, яка б не мала одягу з такого сукна. Ще довго, в останні десятиліття сельчани перешивали свитки та бурки своїх предків на валянки.

Взимку, хто мав такі валянки, та ще й галоші для них, - був радий і щасливий. Багате було село панською власністю, створеною підневільною працею селян.

Щоб побачити цікаві і мальовничі місця Уманщини, можна слідувати до Коржової по річці Ятрань. Тут же відразу відкривається перед вами високий, скелястий правий берег, а від нього, через леваду, високий, порослий різнотрав’ям, лівий берег, відкритий південному сонцю.

Колись, тут, на створених терасах, росли яблуні, груші, вишні, сливи… Тут був садок селянина Белінського. На жаль, немало з того, що було створено працею коржівчан в давні і ближчі роки зруйновано, приведено в запустіння.

З верхньої тераси «Садка Белінського» відкривається дзеркало коржівського ставу на річці Ятрань, береги якої ховаються у верболозах, аж до «острова Кохання», біля насипної греблі. Гребля зупиняє води Ятрані, щоб використати їх дешеву енергію для роботи агрегатів млина.

Тут річка розділена на дві течії. Одна з них направлена на турбіну млина. Після водяної турбіни утворюється окрема річка Млинівка, невдовзі з’єднуючись з основною, утворює острівець.

Міцна гранітна споруда млина глибоко заховалася у підніжжі греблі. Колись на цих двох поверхах, було ще два цегляних поверхи, заповнених обладнанням фірм Західної Європи для помолу зерна різних ґатунків.

Крім нині діючого млина, на Ятрані був ще другий, дерев’яний млин на Ревусі. Поряд з цим млином працювали Валюші – «фабрика» для прання овечої вовни та виготовлення з неї сукна.

Не все дійшло до нас… І сьогодні млин, залишений у спадок, успішно використовується.

Вправні мельники: Бобель Андрій Пилипович і Котенко Семен задовольняли вимогливих сельчан та жителів навколишніх сіл помолом зерна на борошно, крупи, обмішки тощо.

Як єдине ціле з будівлею млина була ще добротна споруда паровишні, над річкою Млинівкою. Розібрали її в післявоєнний період. Паровишня була розрахована на одержання енергії від спалення відходів олійні, качанів від кукурудзи, соломи, і, певно, вугілля чи нафти. Недалеко від Млинівки «...з-під каменя б’є вода».

Дійсно, з-під каменя бив стрімкий фонтан смачної джерельної води. На базі фонтану люди з каменя виклали добротну криничку, яка десятиліттями слугувала людям.

В селі склалося повір'я: хто з подорожніх, які заїжджали, чи заходили в село, до млина, скуштує води з фонтану, – той отримає гостинність, щастя і удачу.

Не б’є тепер джерельний фонтан. Зникла фонтанна криничка. Замулена недобрим мулом, нанесеним звідусіль.

А місце, яке довго називали фонтаном, перетворилося у назву Фантал. І сьогодні за греблею, біля млина, щоб не зникла світла пам’ять про криничку, дбайливі коржівчани, на бугорку, поблизу тієї, викопали і упорядкували нову криницю. Вона стала святою пам’яттю, наповнюючись водою з того джерела.

Якщо побуваєте в селі, напийтеся водиці з цієї криниці! На здоров’я, на щастя!

Наверху, за Фанталом, на правому березі Ятрані, в центрі села, стояла чепурна мов лялечка, як у миру кажуть, церковка. Уся з дерева дубового. Сьогодні діди пам’ятають розповіді від своїх дідів та прадідів, як вона рубалась і тесалась (Навкруги було багато лісів!).

Церква дерев'яна, в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці, побудована 1755 року поміщиком Францом-Селез Потоцьким. 1839 року відновлено ретельністю і утриманням Уманського купця Стефана Вавилова, забезпечивши її також багатими судинами. Вавилов, зважаючи ще Єлецьким купцем, містив тут в оренді кілька років млин на річці Ятрані. По штатах церква зарахована до 6-го класу; землі має 64 десятини.

До приходу її перш зараховувалися села Заячківка і Коржев Кут. Перше село, що належить до військових поселень, відраховано в 1839 році до Сушківка, а в останньому ще в минулому столітті утворений самостійний прихід. Нині зараховується тільки село Рафалівка, звана також Ганнопіль, Андріановкой і Коржевого хутором. Вона населена в 1826 році переведеними з Коржева жителями.

Лежить в 5-ти верстах від церкви, на південь від Коржева, під лісом. Жителів обох статей 335; землі 873 десятини. З 1844 року Рафалівка належить дочці Фавсгіни Підгірських Михалин, що складається в заміжжі за Казимиром Олександровичем Жолкевским (латин. Іспове., Рід 1804 року). Їй також належить село Вікторівка Липовецького повіту.

Село Коржова при впадінні річок Уманки і Бабанка в р. Ятрань розташоване в 20 км на південний схід від Умані. Відомо з XVI ст. як Коржев, відносилося до Уманського маєтку магнатів Потоцьких. Церква Різдва Богородиці, заснована в 1755 р Ф.-с. Потоцьким, не збереглася.

У 1825 р граф А. Потоцький продав Коржову М. Рафаловичу, який збудував невеликий садибний будинок (не зберігся), а також загатив річку, побудував греблю і двоповерхову водяний млин, яка існує і зараз. Після смерті Рафаловича в 1839 р маєток дістався його дочки Ф. Підгірських, а в 1846 р - її синові відставному поручику В. Підгірських, при якому комплекс млина був доповнений новими будівлями, тут була встановлена парова машина. Відновлена в 2009 р млин діє і зараз.

Польські колонізатори на Уманщині.

Землевласники, які володіли

Коржовою:

Граф Франциска Селезій Потоцький – з 1726 року по 22 жовтня 1772 року;
Станіслав Щенсний (Фелікс) Потоцький – з 22 жовтня
1772 року по березень 1805 року: - маршал Торговицької конфедерації, генерал – аншеф російської армії, кавалер ордена Олександра Невського і обох польських орденів. Син Франциска Селезія Потоцького;
Олександр Станіславович Потоцький – з березня1805 року по 1825 рік – син Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького;
Польський поміщик Михайло Рафалович (Михайло Радгалович – з 1825 року по 1839 рік;
Фавстина Михайлівна Підгорська – дочка Михайла Рафаловича – з 1839 року по 1846 рік ;
Володимир Феліксович Підгорський – син Фавстини Михайлівни Підгорської – з 1846 року по 1890 рік ;
Владислав Володимирович Підгорський – син Володимира Феліксовича Підгорського – з 1890 року по 917 рік.
1917 рік. Несподівано для багатьох сучасників, але цілком закономірно, відбулася фінальна сцена в історії імператорської (Романівської) Росії, як і в пануванні польських землевласників в селі Коржовій.